Дослідження особливостей функціювання лексики на позначення стихійних явищ, виконане на матеріалі писемних пам’яток української мови ХVІ–ХVІІІ ст., дає підстави стверджувати, що генетично аналізовані номени цієї тематичної групи праслов’янського походження. Одиничним випадком представлено запозичення з польської мови пожога. У задекларований період відбувається активне поповнення групи лексики на позначення стихійних явищ за рахунок входження в неї лексичних одиниць з інших тематичних груп, зокрема метеорологічної лексики, та розвитку в цих словах унаслідок семантичних зсувів нових значень, що репрезентують загальне поняття «стихійне явище». Аналізовані лексеми демонструють один вид системних відношень – синонімічні.
За структурою в аналізованих писемних текстах виявляють активність однослівні найменування, з’ясувати відповідну семантику яких допомагає контекстуальне оточення. Часто автори творів послуговуються кількаслівними найменуваннями, до складу яких входить іменник та прикметник (зазвичай це атрибутиви великій, лютий чи форми найвищого ступеня порівняння превеликіе, прежестокій, що експліцитно вказують на високий ступінь описуваного явища).
Прикметно, що для реалізації семи ‘повінь’ автори залучають віддієслівний іменник потоп, що в досліджуваний період поступово починає втрачати релігійну та набуває світської семантики. Києворуську традицію продовжує номінація цього явища дієслівно-іменниковим або прикметниково-іменниковим словосполученням.
Основним репрезентантом семи ‘посуха’ слугує атрибутив сухий, який у досліджуваних пам’ятках уживається виключно в описових конструкціях, субстантивний компонент яких – лексема на позначення пори року (весна, літо, осінь).
Сему ‘холод’ в аналізованих писемних текстах реалізують лексеми холод і мороз, ужиті в повноголосній формі та ускладнені квантитавними формами прикметників для репрезентації ступеня стихійного явища. Саме в реалізації цієї семи спостерігаємо суб’єктивний підхід до оцінки явища.
Лексема сніг у багатьох контекстах реалізує синкретизовану семантику – ‘атмосферні опади’ та ‘стихійне явище’. Чітке уявлення про стихійне явище дають контексти, у яких автори послуговуються додатковим атрибутивом-кваліфікатором великий. Зрідка роль додаткового кваліфікатора виконує прислівник зі значенням кількості, ускладнений іншим прислівником зі значенням міри і ступеня.
У семантичній структурі номенів на підставі метафоричного перенесення відбувся розвиток переносного значення, що засвідчують сучасні лексикографічні праці. Більшість однослівних найменувань успадкувала нова українська мова, де вони продовжують функціювати без зміни основного лексичного значення.
The study of the peculiarities of the functioning of the vocabulary designating natural disasters performed on the basis of written monuments of the Ukrainian language in the 16th–18th centuries allows us to state that the genetically analyzed lexemes in this thematic group are of Proto-Slavic origin. The only exception is the borrowing пожога from the Polish language. The vocabulary designating natural disasters was actively completed due to the inclusion of lexical units from other thematic groups including meteorological vocabulary and the development of new meanings in these words because of semantic shifts representing the general concept of ‘natural disasters’ during the declared period. The analyzed lexemes demonstrate one type of systemic relations: synonymous.
One-word names show activity according to the structure of the analyzed written texts. The contextual environment helps to find out the corresponding semantics of them. The authors often use multi-word names which include a noun and an adjective (they are usually the adjectives великий, лютий or forms of the highest degree of comparison превеликіе, прежестокій, which explicitly indicate a high degree of the described disaster).
It is noteworthy that the authors use the verbal noun потоп for the realization of the seme ‘flood’, which gradually started to lose its religious semantics and acquired a secular meaning in the period under study. The Kievan Rus’ tradition is continued by the nomination of this disaster by a verb–noun or an adjective– noun word combination.
The main representative of the seme ‘drought’ is the adjective сухий, which is used exclusively in the descriptive constructions in the studied monuments, the substantive component of which is a lexeme to denote a season (весна, літо, осінь).
The lexemes холод and мороз realize the seme ‘cold’ in the analyzed written texts. They are used in their full-vowel forms and combined with quantitative forms of adjectives to represent the degree of the natural disaster. A subjective approach to the assessment of the disaster is observed in the implementation of this seme.
The lexeme сніг in many contexts implements syncretized semantics: ‘precipitation’ and ‘natural disaster’. A clear idea of the natural disaster is given by the contexts in which the authors use the additional qualifier великій. Occasionally, the adverb with the value of amount combined with another adverb with the value of extent and degree performs the role of an additional qualifier.
As evidenced by modern lexicographic works, the development of a figurative meaning occurred in the semantic structure of nouns on the basis of metaphorical transfer. The present-day Ukrainian language inherited most of the one-word names, which continue to operate without changing their basic lexical meaning.
Б ЕРИНДА П. На святыя Ѳеофаніа, альбо Богоявленіа. В кн.: Українська поезія. Кінець XVI–початок XVII ст. Київ, 1978. 206–208.
В ЕЛИЧКОВСЬКИЙ І. Твори. Київ, 1972.
Гукливський літопис. Угроруські літописні записки. Записки Наукового товариства імені Шев-ченка 1911/4: 73–82.
Добромильская лѣтопись (1648–1700). В кн.: Сборникъ лѣтописей, относящихся къ исторіи Южной и Западной Руси. Кіевъ, 1888. 239–241.
Дневникъ генеральнаго хоружаго Николая Ханенка. 1727–1753 гг. Кіевъ, 1884.
Дневникъ Николая Ханенка. 1719-1723 гг. и 1754 г. Киевская старина 1896/8: 151–196.
Київський літопис першої чверті XVII ст. Український історичний журнал 1989/2: 107–120, 1989/5: 103–114.
Краткое описаніе Малороссіи. В кн.: Лѣтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложеніемъ трехъ малороссійскихъ хроникъ. Кіевъ, 1878. 209–319.
Літопис Крехівського монастиря. Руська «кройника» з XVII в. Записки Наукового товари-ства імені Шевченка 1904/4: 1–3.
Львівський літопис. В кн.: БЕВЗО О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джере-лознавче дослідження. Київ, 1971. 99–124.
Лѣтописецъ или описаніе краткое знатнѣйшихъ дѣйствъ и случаевъ, что въ которомъ году дѣялося въ Украини малороссійской обѣихъ сторонъ Днѣпра и кто именно когда гетма-номъ былъ козацкимъ. В кн.: Сборникъ лѣтописей, относящихся къ исторіи Южной и Западной Руси. Кіевъ, 1888. 1–69.
Лѣтопись Подгорецкаго монастыря. Киевская старина 1890/7: 121–128.
Лѣтопись Самовидца. В кн.: Лѣтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложені-емъ трехъ малороссійскихъ хроникъ. Кіевъ, 1878. 1–207.
Межигорская лѣтопись (1608–1700). В кн.: Сборникъ лѣтописей, относящихся къ исторіи Южной и Западной Руси. Кіевъ, 1888. 95–100.
Острозький літописець. В кн.: БЕВЗО О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. Київ, 1971. 125–140.
СОФОНОВИЧ Ф. Хроніка з літописців стародавніх. Київ, 1992.
Черниговская лѣтопись по новому списку (1587-1725). В кн.: Оттиск из Киевской Старины. Черниговская летопись по новому списку (1587–1725) и Коломацкие челобитные. Кіевъ, 1890. 6–36.
Г РІНЧЕНКO Б. Д. (ред.) Словарь української мови. Т. 1-4. Київ, 1907–1909.
Д АВИДЯК О. Лексика на позначення стихійних явищ в українській мові ХVІ–ХVІІІ ст. Науковий вісник Херсонського державного університету 6 (2008): 163–166.
Д АВИДЯК О. Номінації землетрусу в пам’ятках української мови ХVІ–ХVІІІ ст. Мово-знавчий вісник 12–13 (2011): 34–38.
Д АВИДЯК О. Лексема буря в системі назв стихійних явищ в українській мові ХІV–ХVІІІ ст. Вісник Львівського університету 56 (2012): 132–137.
Етимологічний словник української мови. Т. 1–6. Київ, 1982–2012.
К АСЬЯНОВА В. М. Русская метеорологическая лексика (история и функционирование). Дисс. … канд. филол. наук. Москва, 1984.
Лексикон словенороський Памви Беринди. Підг. тексту і вступ. ст. В. В. Німчука. Київ, 1961.
М ОГИЛА О. А. Метеорологическая лексика украинских говоров (лексико-семантиче-ская, ареальная и генетическая характеристика). Дисс. … канд. филол. наук. Киев, 1984.
Н ІМЧУК В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. Київ, 1992.
Р УСАНІВСЬКИЙ В. М. (ред.) Історія української мови. Лексика і фразеологія. Київ, 1983.
Словарь древнерусского языка (ХІ–ХІV вв.). Т. 1. Москва, 1988.
С РЕЗНЕВСКИЙ И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. Т. 1–3. Санкт-Петер-бург, 1893–1912.
Словарь русского языка ХI–ХVII вв. Вып. 1–30. Москва, 1975–2015.
Інтегрована лексикографічна система «Словники України». 3.2. http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/.
Словник української мови. Т. 1-11. Київ, 1970–1980.
Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. Вип. 1-17. Львів, 1994–2017.
Т ИМЧЕНКО Є. Історичний словник українського язика. Харків–Київ, 1930–1932.
Т ИМЧЕНКО Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХV–ХVІІІ ст. Т. 1-2. Київ–Нью-Йорк, 2002–2003.