Browse our Arts and Humanities Journals
Discover the Latest Journals in the Field of Arts and Humanities
Arts and Humanities journals’ primary focus is on presenting theoretical and empirical research in these respective fields. The main goal is to encourage educational research and connect academia to the scientific community. Researchers and scholars need to share their research findings with others to help better understand and act on the ongoing social changes in the field. The Arts and Humanities journals aim to provide a platform for everyone who shares a common interest in these fields and to group all the latest field findings in one place.
Arts and Humanities
Nejasna mjesta u Sibili Ane Katarine Zrinske
Unclear Parts of Ana Katarina Zrinska’s Sibila
Ana Katarina Zrinska (rođ. Frankopan) značajna je spisateljica hrvatskog baroka. Njezini otkriveni pjesnički tekstovi koncem prošloga stoljeća pridonijeli su revalorizaciji čitavoga životnog djela. Obitelj Zrinski posjedovala je izuzetno lijepo ukrašen rukopisni primjerak gatalice (Sibile), na čijoj unutarnjoj strani nalazimo vlastoručne bilješke same Ane Katarine Zrinske kao vlasnice te nadalje jedan tajanstveni rebus. Prema mojoj interpretaciji grofica je na dan nadnevka 2. travnja 1670. pokušavala tražiti odgovor putem gatalice na pitanja kakva će sudbina zadesiti njenog supruga (Petra Zrinskog) i brata (Frana Krstu Frankopana) koji su za par dana krenuli na svoj kobni put u Beč. Poznata je činjenica da je hrvatska Sibila zapravo prijevod mađarske Fortune, a ova opet prijevod poljske Fortune. Temeljitu usporedbu triju gatalica zasada nitko nije izvršio.
Hrvatsku je Sibilu prvi put objelodanio Ljudevit Ivančan (1906), najnovije je Zvonimir Bartolić (2007) objavio faksimil i transkribirani tekst te napisao opširniju studiju i dodao tumač riječi. U mađarskim i hrvatskim kritičkim izdanjima ima više nedostataka, među inim netočnog transkribiranja, krivih tumačenja nekih riječi, sintagmi.
U svome radu usporedbom upitnih mjesta poljske, mađarske i hrvatske gatalice pokušavao sam popraviti, dopuniti, odnosno razriješiti proturječnosti u kritičkim izdanjima hrvatske i mađarske gatalice, a u studiji sam na osnovi potpunih hrvatskih i poljskih strofa iznio svoje prijedloge za dopunu riječi i izraza u mađarskoj Fortuni, nadalje protumačio i, ako je bilo potrebno, korigirao riječi i sintagme koje nisu bile ili su bile krivo interpretirane u mađarskom i hrvatskom kritičkom izdanju, a na kraju sam preko nekih zanimljivih konkretnih primjera pokušao objasniti razlike između mađarskog i hrvatskog teksta.
Posebno sam poglavlje posvetio pitanju nejedinstvene versifikacije hrvatske Sibile, napose posveti Siromahom, iznimno točnom i majstorski složenom samostalnom tekstu pisanom dvostruko rimovanim simetričnim dvanaestercima. Premda je u hrvatskoj književnopovijesnoj znanosti danas opće prihvaćena teza kako je Sibila prijevod više osoba (zna se, naime, da su u čakovečkom dvorcu Zrinskih djelovali dijaki), temeljitu filološku analizu nitko nije izvršio.
Na osnovi usporedbe mađarske i hrvatske gatalice ovo stajalište čini nam se nepobitnim, primjerice sa značenjem iste mađarske riječi (marha u značenju ‘imovina’) u jednom je slučaju prevoditelj bio načisto, a u drugom ju pak nije uspio protumačiti, stoga je izostavljena u prijevodu. Neujednačeno oblikovani pjesnički tekst same gatalice s jedne strane, s druge pak strane iznimno lijepo i brižno sastavljena posveta (Siromahom) idu u prilog istoj tezi.
Ana Katarina Zrinska Frankopan is an important woman writer of Baroque Croatian literature, whose poems unearthed towards the end of the last century shed new light on her entire work. The Zrinski family owned a special ornate manuscript fortune teller book (Sibila), the inner cover of which contains handwritten entries and a rebus from the Countess. According to my interpretation, on the day of the entry (2 April 1670), the Countess tried to get an answer from this book about the fate of her husband (Petar Zrinski) and her brother (Krsto Frankopan), who left for Vienna a few days later. It is a well-known fact that the Croatian Sibila was translated from the Hungarian Fortuna and the Hungarian from the Polish Fortuna. An accurate philological comparison of the three fortune teller books has not been done by anyone so far.
The Croatian Sibila was first published by Ljudevit Ivančan (1906) and then more recently by Zvonimir Bartolić (2007) in a facsimile with a full modern transcribed version of it, including a study and a gloss. There are several shortcomings in the critical editions of the Hungarian and Croatian fortune teller books, such as inaccurate transcriptions, misinterpretations, and omissions. In this study, the author makes an attempt to fill the aforementioned lacunae and resolve the contradictions in the texts published by Zvonimir Bartolić and Géza Orlovszky by carefully comparing certain passages in the Polish, Hungarian, and Croatian fortune teller books.
In the present paper, based on the available full Croatian and Polish verses, the author proposes to replace the missing words and expressions in the given verse of the Hungarian version of Fortuna. He also interprets and corrects words that are not interpreted or misinterpreted in the Hungarian and Croatian critical editions, and finally tries to find an explanation for the differences between the Hungarian and Croatian texts using several interesting examples.
In a separate chapter, the author deals with the somewhat inconsistent poetic text of the Croatian Sibila, and discusses in more detail the highly accurate, twice-rhyming, halved twelve separate text written Siromahom i.e. ‘For the Poor’. Although it is now believed in Croatian literary studies that Sibila is not the work of one but of several translators (it is a known fact that there were many copyists working at the court of the Zrinski family in Čakovec), no one has proved this.
After an accurate comparison of the Hungarian and Croatian fortune teller books, it is quite apparent that the above statement is true, as the author’s analysis revealed that, for example, one translator knew the obsolete meaning of a given Hungarian word accurately (‘cattle’ in the sense of property), whilst the other did not, as it is missing from his translation. This is also supported by the uneven wording of the verses, which is particularly striking in the case of the poetic text of the extremely demanding dedication entitled Siromahom.
Obraz Užskej stolice na základe kanonickej vizitácie z roku 1734
The Image of Ung County Based on the Canonical Visitation from 1734
Text kanonickej vizitácie sleduje farnosti Užhorod (Ужгород), Vojnatina, Onokovce (Оноківці), Senné, Pavlovce nad Uhom, Ratovce (Ратівці), Jovra (Ёр, dnes Сторожниця) a Ruská.
V Užhorode bol chrám zasvätený svätému Jurajovi, ktorý sa nachádzal na soľnej ulici. Vo vnútri chrámu boli umiestnené tri väčšie a dva menšie oltáre. Väčšie oltáre boli zasvätené svätému Ladislavovi, sv. Štefanovi, sv. Jurajovi a sv. Panne Márii. Menšie oltáre boli zasvätené sv. Alžbete, sv. Kataríne a sv. Jánovi Nepomuckému so svätou Rozáliou a Kristom v uprostred.
Farnosť Jovra mala farský chrám zasvätený Panne Márii Kráľovnej. Chrám bol murovaný a mal tri oltáre. Prvý bol zasvätený Panne Márii, menšie boli zasvätené sv. Barbore a sv. Šebastiánovi. V Jovre vyučoval učiteľ Michal Kertés, ktorý bol platený v naturáliách a jedným florénom.
Farnosť Ratovce mala murovaný chrám v hroznom stave. Chrám sa rekonštruoval v roku 1734 a oltár bol bez obrazu či patrocínia. Správcom farnosti bol Ján Enickej jeho rekatolizačná činnosť bola zameraná na modlenie litánii s umiestnení obyvateľmi v ich jazyk.
Farnosť Ruská sa nachádzala v nábožensky zmiešanom regióne. Chrám bol murovaný z tehál nachádzali sa v ňom dva oltáre. Tretí oltár sa začal vyrábať, mal byť zasvätený sv. Krížu. Farnosť spravoval Andrej Moštenský, ktorý sa modlí s miestnymi v ich jazyku modlitby ako Otče náš, ruženec, krédo alebo litánie.
Vo farnosti Pavlovce nad Uhom stál murovaný chrám s jedným oltárom. Oltár nemal patrocínium, preto nemôž chrám v minuloti používali kalvíni. Správcom miestnej farnosti bol Mikuláš Berekovič.
Farnosť Senné spravoval Ján Ziffian. Miestny chrám bol tehelný a nachádzali sa v ňom tri oltáre. Hlavný bol s titulom Nanebovzatia Panny Márie. Na menšom oltári boli na okrajoch vyobrazenia evanjelistov a v strede sa nachádzali obraz sv. Panny Márie, sv. Juraja a Baránka Božieho. Ako tretí oltár bol zasvätený sv. Jurajovi. Titul chrámu bol sviatok Navštívenia Panny Márie.
Onokovská farnosť sa nachádzala severnej od Užhorodu. Chrám v Onokovciach bol drevený, zasvätený Nanebovzatiu Panny Márie. Patrocínium chrámu bolo totožné s titulom chrámu, ďalšie obrazy sa v kostole nenašli. Farnosť spravoval Sebastián Kašaj, ktorý mal 40 rokov. V jeho okolí boli hlavne obyvatelia gréckeho rítu.
Najšpecifiskejšou farnosťou bola Vojnatina. Farnosť bola misijným územím, kde pôsobil Ján Patkovič. Medzi Užhrorodom a Michalovcami, bolo veľké množstvo rozbitých alebo zdevastovaných chrámov. Ako prvý bol obnovených chrám vo Vojnatine. Chrám bol tehelný, vo vnútri sa nachádzal len jeden oltár, ktorý bol zasvätený sv. Krížu a bol presunutý z Užhorodu.
The canonical visitation focused on parishes Uzhgorod (Ужгород), Vojnatina, Onokovce (Оноківці), Senné, Pavlovce nad Uhom, Ratovce (Ратівці), Jovra (Ёр, today Сторожниця), and Ruská.
In Uzhgorod, there was a temple dedicated to Saint George, which was situated on the salt street and inside were three bigger and two smaller altars. The bigger altars were dedicated to Saint Ladislaus and Saint Stephen, Saint George, and Saint Mary the Virgin, while the smaller altars were dedicated to Saint Elisabeth and Saint Catherine, Saint John of Nepomuk with Saint Rosalie, and Christ in the middle.
The parish Jovra had a parish temple dedicated to Virgin Mary Queen. The local temple was from brick and had three altars. The first one was dedicated to Virgin Mary, the smaller ones were dedicated to Saint Barbara and Saint Sebastian. In Jovra, there was a teacher named Michal Kertés, who was paid in kind and with one florin.
The parish Ratovce had a brick temple in a horrible condition. The temple was being under reconstruction in the year 1734 and there was an altar without a picture or a patron. The administer of the parish was John Enickei, his re-Catholic activity was focused on praying litany with the locals in their language.
The parish Ruská was located on a confessionally mixed territory. The temple was made from brick and there were two altars. The third one was being produced, it should have been dedicated to Holy Cross. The parish was administered by Andrej Moštenský, who prayed prayers such as Our Father, Hail Mary, I believe in God, or Litany with the locals in their language.
In the parish Pavlovce nad Uhom, there was a brick temple with one altar. The altar did not have a patrocinium since the temple had been used by the Calvinists. The administer of the local parish was Nicolas Berekovič.
The parish Senné was administered by John Zaffian. The local temple was made from brick and inside there were three altars. The main was with the title of Assumption of Virgin Mary. The smaller altar had depictions of Evangelists in corners, and in the middle, there was a picture of Virgin Mary, Saint George, and Lamb of God. The third altar depicted John the Baptist. The title of the temple was Visitation of the Virgin Mary’s holiday.
Onokov’s parish was located north of Uzhgorod. The temple in Onokovce was made from wood and dedicated to the Assumption of Virgin Mary. The title of the temple was depicted on an altar, other altars or pictures were not found in the church. The parish was administered by Sebastian Kašaj, who was 40 years old. In his surroundings, there were mainly presbyters orientated to Greek ceremony.
The most specific parish was Vojnatina. The parish was a mission village where John Patkovič worked. Between Uzhgorod and Michalovce, there was a big amount of broken or devastated temples. As the first one, the temple in Vojnatina was renewed. The temple was from brick and inside there was one altar with the title of Holy Cross brought from Uzhgorod.
Sprachgeschichte und Sprachkontakte in den Forschungen von István Nyomárkay
Language Contacts and Language History in István Nyomárkay’s Research
Der wissenschaftliche Nachlass des Akademikers István Nyomárkay (1937–2020) umfasst etwa 280 Publikationen. Aufgrund des begrenzten Umfangs fokussiert sich diese Studie auf die Darstellung seiner wichtigsten Monografien.
Im Bereich der Sprachkontakte wird die morphologische Integration der Internationalismen in das Sprachsystem der kroatoserbischen / serbokroatischen Schriftsprache in der ersten Monographie (1984) analysiert. Viele der betrachteten Internationalismen, die letztendlich lateinischen Ursprung haben, wurden nicht direkt aus dem Lateinischen übernommen, sondern wurden aus dem Deutschen, Italienischen und Französischen entlehnt. Dieses Buch war derzeit die erste große Synthese in diesem Bereich.
Die folgende Monographie (1989) erforscht die Entstehung der neuen Zivilisationswörter der kroatischen Sprache in der zweiten Hälfte des 19. Jahrhunderts. Die meisten Ausdrücke wurden aus politischen und kulturellen Gründen nach ungarischen Mustern geprägt. Sie sind teilweise Lehnprägungen, teilweise Neubildungen. Bei ihrer Entstehung wirkten Impulse von ungarischen Vorbildern mit.
Auf das Gebiet der Sprachkultur gehört das Buch von 2002. Hier wird der Einfluss einer 1779 in Wien veröffentlichten deutschen Grammatik auf slowenische, slowakische, kroatische und ungarische Grammatiken analysiert. Obwohl zahlreiche Elemente der deutschen Grammatik übernommen wurden, passten die Autoren andere Befunde in modifizierter Form ihren eigenen Sprachen an.
Unter Nyomárkays lexikographischen Werken ragt das sprachhistorische Wörterbuch des Burgenlandkroatischen (1996) hervor. Das 4864 Stichwörter umfassende Wortmaterial stammt ausschließlich aus 64 Quellen. Das Wörterbuch, ein wichtiges Werk für die Sprachgeschichte, dient auch als geeignetes Hilfsmittel zum Lesen alter Texte.
Die letzte Monographie (2007) des Autors über die Geschichte der kroatischen bzw. serbischen Sprache gehört in den Bereich der Sprachgeschichte. Es ist die erste Synthese der Geschichte der erwähnten Sprachen auf Ungarisch. Es handelt sich um ein im leserfreundlichen Stil geschriebenes wissenschaftliches Werk, das ungarischen Linguisten und Studierenden gewidmet ist.
Es ist sehr wichtig hervorzuheben, dass alle oben betrachteten Bücher auf der Analyse von zahlreichen Quellen beruhen.
Academic István Nyomárkay (1937–2020) left a great legacy of his oeuvre, consisting of more than 280 publications. For size limits, this study presents only a few of the most important domains of Professor Nyomárkay’s research, based on some of his books.
In the field of language contacts, his first monograph (1984) examines the integration of international loanwords into the morphological structure of the Croato-Serbian / Serbo-Croatian literary language. These international loanwords, eventually, are of Latin origin. Many of them are not Latin loanwords but they got adopted into the Croato-Serbian literary language by the mediation of the German, Italian, and French languages. This book was the first major synthesis in this field at that time.
The next monograph (1989) examines the formation of the new words in the vocabulary related to Croatian civilization in the second half of the 19th century. Due to political and cultural reasons, the new expressions were created mainly on Hungarian patterns. Some of them are calques, other ones are new word formations inspired by Hungarian.
The book published in 2002 pertaining to language-culture research investigates the influence of a German grammar published in Vienna in 1779 onto the grammars of Slovenian, Slovak, Croatian, and Hungarian. The authors took over many elements of the German grammar and adapted them to their own language each, with some modifications of several of its statements.
From among the lexicographical works of Nyomárkay’s, the historical dictionary of the literary language of the Croatians in Burgenland is an outstanding piece (1996). It contains 4,864 entries, which were taken from 64 resources. Apart from the fact that the dictionary is a work of salient importance from language historical point of view, it also offers considerable help in reading old texts.
The last monograph of the author on the history of the Serbian and Croatian languages (2007) pertains to the domain of language history. This is the first summary of the history of the aforementioned languages written in Hungarian. It is a piece of scholarly work in an easy to read style, addressing linguists and university students in Hungary.
It is very important to point out that each of the books considered above is based on the analysis of numerous sources.
Węgiersko-polskie dialogi w twórczości Lwa Węglińskiego
Hungarian–Polish Dialogues in Lew Węgliński’s Heritage
Artykuł dotyczy twórczości Lwa Węglińskiego (1827–1905), poety z pogranicza polsko-ukraińskiego, który wydał 6 zbiorów w języku ukraińskim pisanych alfabetem łacińskim i 7 książek w języku polskim, w których dominował materiał oparty o reminiscencje z historii i kultury różnych narodów, a także przekłady poezji i folkloru ludowego. Zbiór Snopek z niw słowiańskich i obcych (1885) jest w całości poświęcony przekładom z folkloru słowiańskiego: są w nim zawarte ukraińskie (42), morawskie (69), węgierskie – „obce pole” (21), niemieckie (60) pieśni ludowe. We wstępie Lew Węgliński określił pieśni węgierskie jako „ogniste, dowcipne, namiętne”, a następnie przytoczył przekłady węgierskich pieśni wojennych Erotki wojskowe – Na placu ćwiczeń, Pod czas marszu, Epikurejka i innych.
Lew Węgliński informował, że jego przekłady węgierskich pieśni ludowych stanowiły Suplementum (załącznik) do tomu drugiego. Zawartość zbioru Echo z-za Tatr i Karpat (1885) jest przedstawiona bardzo szczegółowo i w całości poświęcona historii, folklorowi i literaturze Węgier, które autor uważa za najbardziej przyjazny Polsce kraj sąsiedzki. Po arkadyjskich epigramatach w języku niemieckim, Słowie wstępnym i Objaśnieniach porównuje on pieśni węgierskie z folklorem innych, w tym słowiańskich, narodów. Lew Węgliński opisuje pozytywne zjawiska dialogu polsko-ukraińskiego, w szczególności przywołuje i cytuje mowę Do parlamentu Węglińskiego petycja o wyswobodzenie Polski. Materiał poetycki zbioru podzielony jest na dwie części: „oryginalne” utwory (44 wiersze) i Pieśni erotyczne oparte na motywach węgierskich (prawie 100 wierszy), natomiast drugi dział Wolne przekłady i naśladownictwa podzielony jest również na części Z węgierskich pieśni ludowych i Z Sándora Petőfiego (50 wierszy).
Oryginalny wiersz autorstwa Lwa Węglińskiego Węgierska kraina sławi główne symbole tej krainy – Cisę, Dunaj, Karpaty i Tatry, wino, źródła lecznicze itp. Symbole te w poetycki sposób przedstawiają historię i kulturę Węgier. Autor wspomina o węgierskich „luminarzach” literatury, a szczególną uwagę poświęca najsłynniejszemu lirykowi, „rycerzowi i bardowi” Sándorowi Petőfiemu. W artykule rozważane są przekłady wierszy Petőfiego Przy kominku, Zwaliska czardy, Bachusowe pieśni, a także wierszy patriotycznych Życzenia i Szózat. Te fakty dotyczące polskiej recepcji Sándora Petőfiego powinny zostać uwzględnione w przyszłych badaniach.
The paper deals with the work of Lew Węgliński (1827–1905), a poet of the Polish–Ukrainian borderland, who published 6 collections in the Ukrainian language written in the Latin alphabet, and 7 books in Polish, which were dominated by the imaginary material created through appeals to the history and culture of different nations as well as translations of national poetry and folklore. The collection Snopek z niw słowiańskich i obcych (1885) is entirely devoted to translations of Slavic folklore: Ukrainian (42), Moravian (69), Hungarian – “the foreign field” (21), German (60) folk songs. In the introduction, Lew Węgliński described Hungarian songs as “fiery, witty, passionate”, and then cited the translations of Hungarian war songs called Erotki wojskowe – Na placu ćwiczeń, Pod czas marszu, Epikurejka and others.
Lew Węgliński informed that his translations of Hungarian folk songs were a Suplementum (the attachment) to volume two. The contents of the collection Echo z-za Tatr i Karpat (1885) are presented in great detail and entirely devoted to the history, folklore, and literature of Hungary, which the author considers to be the most friendly neighbouring country to Poland. After the Arcadian epigraphs in German, the Introductory Word and the Explanations, he compares the Hungarian songs with the folklore of others nations, including Slavic. Lew Węgliński describes the positive facts of the Polish–Ukrainian dialogue, in particular refers and cites the speech Do parlamentu Węglińskiego petycja o wyswobodzenie Polski. The poetic material of the collection is divided into two parts: “original” works (44 poems) and Erotic songs based on Hungarian motifs (almost 100 poems), while the second section Free translations and imitations is also divided into parts From Hungarian folk songs and From Sándor Petőfi (50 poems).
The original poem written by Lew Węgliński Hungarian Land, which celebrates the main symbols of this land – the Tisza, Danube, Carpathian and Tatra mountains, wine, medicinal springs, etc. These symbols poetically represent the history and culture of Hungary. The author mentions the Hungarian “luminaries” of literature, and pays a great attention to the most famous lyricist “knight-bard” Sándor Petőfi. Translations of Petőfi’s poems Przy kominku, Zwaliska czardy, Bachusowe pieśni as well as patriotic poems Życzenia and Szózat are considered in the paper. These facts of Polish perception of Sándor Petőfi are to be included in future studies.
Валентнісні характеристики акціональних та процесуальних дієслів у мові та мовленні (порівняльний аспект)
Valence Characteristics of Action and Procedural Verbs in Language and Speech (A Comparative Aspect)
У статті розглянуто специфіку валентних характеристик акціональних та процесуальних дієслів у мові та мовленні. Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані насамперед на функціювання мовних одиниць на різних рівнях. Однак валентні характеристики лексико-граматичних класів слів, зокрема дієслів, вивчають в аспекті формальних та семантичних ознак часто без розрізнення особливостей прояву цієї категорії в мові та мовленні. Пропоноване дослідження ґрунтується на результатах анкетування респондентів, що дозволяє зробити висновки щодо специфіки валентності дієслів у мові та мовленні.
Мета дослідження – встановити особливості сприйняття валентних характеристик дієслів у мові та мовленні, окреслити специфіку впливу семантики суб’єктної синтаксеми або відсутності такої синтаксеми на кількість облігаторних компонентів у структурі простого речення.
У дослідженні використано методи: анкетування (для отримання фактичного матеріалу дослідження); невключеного спостереження (для встановлення особливостей валентних характеристик безособових дієслів); описовий (для інвентаризації результатів анкетування, зокрема дескрипції окремих груп дієслів та їхньої валентності в контексті та поза ним); контекстний аналіз (для встановлення сем, актуалізованих вузьким контекстом) та статистичного аналізу (для встановлення взаємозв’язку між валентними характеристиками дієслівних форм у контексті та поза ним).
Валентність дієслів у контексті та поза ним розрізнювана: а) за кількістю відкритих валентних позицій; б) за якістю обов’язкових компонентів, що беруть участь у формуванні загального значення речення. На кількість вільних позицій впливає специфіка вживання дієслова в особовій чи безособовій конструкції. Особові дієслова, що вживані в безособовому значенні, втрачають частину відкритих валентних позицій, фактично набуваючи семантики процесуальності. Водночас поза контекстом більшість респондентів визначали такі дієслова як акціональні.
Семантика суб’єкта, особливо в аспекті категорії «істота / неістота», має менший вплив на кількість відкритих валентних позицій, але більший – на якість облігаторних компонентів. Зокрема, суб’єкт-неістота актуалізує в основному обставинну семантику поширювачів в аспекті специфіки процесу, його способу, часових обмежень, простору, де відбувається процес, тощо.
The paper deals with the specificity of the valence characteristics of the action and procedural verbs in language and speech. Modern linguistic research is aimed primarily at the functioning of language units at different levels. However, the valence characteristics of lexical and grammatical categories of words, in particular verbs, are studied in terms of formal and semantic features, often without distinguishing the specifics of the manifestation of this category in language and speech. The proposed study is based on the results of questionnaires of respondents, which allows us to draw conclusions about the specifics of the valence of verbs in language and speech.
The purpose of the study is to establish the differences between the perception of valence characteristics of verbs in language and speech, and to outline the specifics of the influence of the semantics of the subject syntaxeme or the absence of this syntaxeme on the establishment of the number of obligatory components in the structure of a simple sentence.
The following methods were used in the research: questionnaire (to obtain the actual research material); unattended observation (to establish the specifics of valence characteristics of impersonal verbs); descriptive (to inventory the results of the questionnaire, in particular the description of individual groups of verbs and their valence in context and outside it); contextual analysis (to establish seme, actualized by a narrow context), and statistical analysis (to establish the relationship between the valence characteristics of verb forms in the context and outside it).
The valence of verbs in the context and outside it is distinguished by a) the number of open valence positions; b) the quality of obligatory components for the formation of the general meaning of the sentence. The number of open positions is influenced by the specifics of the use of the verb in the personal or impersonal utterance. Personal verbs used in the impersonal sense lose part of the open valence positions, acquiring the semantics of the actual procedurality. At the same time, the majority of respondents defined such verbs as actionality out of the context.
The semantics of the subject, particularly in the aspect of the category “being / non-being”, has less effect on the number of open valence positions but has a greater effect on the quality of the required components. In particular, the subject-non-being actualizes mainly the circumstantial semantics of the distributors in terms of the specifics of the process, in particular its course, time constraints, the space where the process takes place, and so on.
Два медицинских случая – два способа самоосуществления
Two Medical Cases – Two Ways of Self-Realization
В статье сравнивается два художественных произведения как два медицинских случая. В романе венгерского писателя Фридьеша Каринти «Путешествие вокруг моего черепа» (1936) рассказывается об обнаружении, диагностизации и операции опухоли мозга, а в романе А. Солженицына «Раковый корпус» (1966) – о лечении рака горла и других онкологических случаев. Болезнь в них рассматривается как нарративная структура, а ее повествовательное осмысление – как способ бытия. Повествователем в обоих романах является пациент, противопоставленный традициям медицинского нарратива, в котором пациент лишен компетенции для рассказывания. В этом состоит новизна художественного подхода исследуемых авторов, которые, при всем их различии, совершают некий «онтологический поворот» в истории медицинского нарратива, создав две его новые модели в литературе ХХ века.
Теоретическая база исследования разработана по концепциям М. Фуко, С. Сонтаг о «гуманистическом повороте» во взаимоотношениях «власть – медицина», по которому пациент перестает быть лишь «контролируемым телом» в качестве бессловесного заложника системы, а, с завоеванием биоэтического права высказаться о своем теле, приобретает компетенцию автонаррации, фиксируемой в новых моделей медицинского нарратива.
В статье анализируется предыстория и процесс создания этих новых моделей, а также и сам изменяющийся теоретический и методологический контекст исследовательской стратегии медицинского нарратива как таковой. Согласно гипотезе статьи, нарратив для пациента, оказавшегося в системе здравоохранения, может рассматриваться не только как социальный акт, но и как речевой акт для утверждения целостной личности и идентичности. В таком смысле, он функционирует также и в качестве ментального инструмента для воссоздания (регенерации) разъединенной связи «сознание – тело».
На этой стадии, ключевым методологическим сдвигом оказалось введение концепта «моральный ландшафт» как комплекса моральных дилемм, сопутствующих социальному явлению. Оно позволило выявить категориальную дихотомию статусов «быть человеком» и «быть пациентом», нарративное осмысление которых является центральной нарративной осью в анализируемых моделях, а человеческое «Я» пациента оказывается нарративным центром тяжести.
В этом последнем аспекте и может заключаться источник для прагматического прочтения данных текстов, предоставляя свежие аргументы для дискуссии в гуманитарных науках о современных принципах медицинской этики. В этом же моменте проявляется самый актуальный вывод анализа об «олитературивании» медицинского дискурса, в результате которого восстанавливаются и признаются права пациента на рефлексии и автонаррации.
The paper compares two works of art as two medical cases. The novel by the Hungarian writer Frigyes Karinthy A Journey Round My Skull (1936) tells about the detection, diagnosis, and operation of a brain tumour, while A. Solzhenitsyn’s novel Cancer Ward (1966) is about the treatment of throat cancer and other oncological cases. Disease in them is seen as a narrative structure, and its narrative comprehension is viewed as a way of being. In both novels, the narrator is a patient opposed to the tradition of medical narrative, in which the patient is deprived of the competence to narrate. This is the novelty of the literary approach of the authors under study, who, despite all their differences, perform a kind of “ontological turn” in the history of medical narrative, creating two new models in 20th-century literature.
The theoretical basis of the study was developed in the conceptual frame of the “humanistic turn” in the “power – medicine” relationships (M. Foucault and S. Sontag), when the patient ceases to be only a “controlled body” as a wordless hostage of the system. Instead, acquiring the bioethical right to speak about his own body, he gains the competence of autonarration fixed in the new models of medical narrative.
The paper analyzes the prehistory and the process of creating these new models. Then evaluating the research strategies of medical narrative as such, the changing theoretical and methodological context is also examined. According to the hypothesis of the paper, a narrative of a patient who finds himself in the health care system can be defined not only as a social act but also as a speech act confirming the personal integrity and identity. In this sense, the patient’s narrative can also be considered as a mental instrument for recreating (regenerating) the disconnected “mind – body” connection.
At this point, the concept of “moral landscape” was introduced as a complex of moral dilemmas of accompanying the social phenomenon. This methodological shift allowed the identification of the categorical dichotomy of the status “being human” and “being a patient”. The narrative interpretation of this dichotomy proved to be the central narrative axis in the analyzed models, and the patient’s human self is found to be the centre of narrative gravity.
This latter aspect reveals a source for a pragmatic reading of the studied texts, providing fresh arguments for the discussion in the humanities about modern principles of medical ethics. At the same time, it leads to the most relevant conclusion of the analysis about the “literary transformation” of medical discourse as a way to restore and recognize the patient’s rights to autonarration and reflections.
Неологизмы эпохи пандемии: маркеры квалификации
Neologisms in the Era of Pandemics: Markers of Qualification
В данной статье исследуется интенсивный начальный этап формирования «новояза» в эпоху пандемии, когда носители языка формируют новые слова для обозначения реалий, новых как для них самих, так и для их опыта, приобретенного в необычных условиях. Формируемый этими говорящими «пандемический» дискурс в первую очередь включает в себя изменения лексико-семантической системы русского языка. Цель данной статьи – описать новые слова (семантические и лексические неологизмы) и определить маркеры новизны слов в сознании носителей языка, что представляет определенный интерес на активной стадии формирования «новояза» в эпоху пандемии.
Развитие пандемии обозначается понятием сценарий, которое в сочетании с относительными прилагательными, такими как итальянский, швейцарский, китайский и т. д., представляет специфику пандемии в различных странах. Заимствование ковид, быстро принятое русскоговорящими, становится производной базовой формой для многих лексических неологизмов, образованных путем сложения корней слов и аффиксации (ковид-центр, ковид-такси, антиковидный). Лексические неологизмы составляют большинство новых слов. В статье также рассмотрены отдельные авторские неологизмы, основанные на каламбуре и выполняющие выразительную функцию в языке (ковидимо-невидимо).
В ходе анализа специальной литературы и опроса носителей языка выявлено, что маркеры новизны имеют как логический («необычное значение у слова»), так и зрительно-перцептивный характер («необычное звучание слова», «латинская графика в написании», «кавычки в написании слова»). Как показывает опрос, в сознании носителей языка, не обладающих специальными знаниями, визуальные маркеры играют ведущую роль в определении слова как нового. Интуитивно воспринимаемый маркер «необычное значение» подкрепляется визуальными – написанием и звучанием слова.
В активный период функционирования неологизма важной его идентификационной особенностью для рядовых носителей русского языка является метаграфемика (латинский шрифт и кавычки) и звуковая форма неологизма. Через некоторое время часть внешних визуальных маркеров новизны слова теряется, например, кавычки в написании, латинский шрифт заменяется кириллицей, звуковая словоформа становится привычной. Это означает, что слово теряет новизну для носителей русского языка и становится нарицательным.
In the present paper, the intensive beginning stage of the formation of a “newspeak” is observed in the era of pandemics, when native speakers form new words for denoting realia that are new both for them and their experience acquired in extraordinary conditions. The “pandemic” discourse formed by these speakers primarily includes changes in the lexicosemantic system of the Russian language. The aim of this paper is to describe new words (both semantic and lexical neologisms) and define the markers of the novelty of words in the minds of native speakers, which is of certain interest in the active stage of the formation of a “newspeak” in the era of pandemics.
The development of pandemics is denoted by the notion of scenario, which in combination with relative adjectives like Italian, Swiss, Chinese, etc. present the specificity of pandemics in various countries. The borrowing Covid, quickly adopted by Russian speakers, becomes a derivative base for many lexical neologisms formed by the addition of word stems and affixation (Covid centre, Covid taxi, anti-Covid). Lexical neologisms form the majority of new words. In the paper, some individual author’s neologisms are also studied, which are based on a pun and serve an expressive function in the language (covidimo-nevidimo).
During the analysis of special literature and the survey of native speakers, it was revealed that the markers of novelty have both a logical (“an unusual meaning”) and a visual perceptive character (“an odd-sounding”, “Latin script in spelling”, or “words in inverted commas”). As the survey shows, in the minds of native speakers who do not have any special knowledge, visual markers play a leading role in defining words as new ones. The intuitively perceived marker “an unusual meaning” is supported by visual markers: the spelling and the sounding.
In the active period of the functioning of a neologism, its important feature of identification for ordinary speakers of Russian is the metagraphemics (the Latin script and the inverted commas) and the sounding form of a neologism. After some time, a part of external visual markers of the novelty of words is lost, for instance, inverted commas are not used, the Latin script is substituted by the Cyrillic script, and the sounding form of the word becomes usual. This means that the word loses its novelty for Russian native speakers and becomes a common word.
(Прото-)гипертекстуальность двойного финала в повести Л. Толстого «Дьявол»
(Proto-)Hypertextuality of the Double End in the Story The Devil by L. Tolstoy
До последнего времени повесть Л. Толстого «Дьявол» анализировалась российскими литературоведами преимущественно в двух контекстах: или в произведении усматривалась реализация биографически обусловленных пристрастий самого писателя, или содержание повести трактовалось как религиозно мотивированное морально-этическое предупреждение о необходимости человека противостоять дьявольским искушениям. По крайней мере, в доступных источниках нам не удалось обнаружить иные подходы к изучению повести Л. Толстого.
Цель предлагаемой статьи заключается в том, чтобы с помощью структурно-семантического и структурно-функционального методов проанализировать повесть Л. Толстого «Дьявол» и предложить художественную интерпретацию данного произведения с точки зрения такого редкого литературного феномена, как двойной финал, наличие которого до сих пор не получило соответствующей профессиональной оценки и адекватного литературоведческого освещения.
В результате сделаны выводы о том, что двойной финал возник в анализируемой повести не случайно.
Так, во-первых, рассказывая историю Евгения Иртенева, автор прибегает к очевидной фигуре умолчания, вследствие чего действительная причина, движущая действие и заключающаяся в неодолимом сексуальном влечении главного героя к Степаниде, демонизируется, переносится на этот женский персонаж и приобретает таинственный характер.
Во-вторых, сопоставление повести «Дьявол» с романом П. Реаж «История О» также позволяет связать наличие двойного финала с сексуальной проблематикой, но с той разницей, что в романе французского автора эта проблематика не утаивается, а, напротив, выставляется напоказ.
В-третьих, неслучайность двойного финала определяется еще и тем, что, демонизируя страсть, овладевшую протагонистом повести, и уводя ее из сферы логики, Л. Толстой так же, как и П. Реаж, освобождает эту страсть от необходимости или детерминации. А поскольку у повести оказалось два финала, то сексуально мотивированная история Иртенева приобрела амбивалентный или, в категориях поэтики, нелинейный характер, тяготеющий к гипертекстуальности, если последнюю понимать как «форму письма, которая разветвляется или осуществляется в ответ на запрос» (Т. Нельсон).
В предложенной перспективе повесть Л. Толстого можно интерпретировать как экспериментальное произведение, в котором нарушение традиционной композиционной структуры текста, с одной стороны, оказалось детерминированным табуированной, то есть сексуальной, проблематикой, вынудившей автора прибегнуть к демонизации последней. А с другой стороны, это определило его художественный выбор в пользу нелинейного, вариативного завершения рассказанной истории, оказавшейся потенциально чреватой гипертекстуальностью, которую, учитывая историко-технологические обстоятельства, следовало бы идентифицировать, скорее, как протогипертекстуальность.
Таким образом, оригинальный гений Л. Толстого, следствием которого стало явление протогипертекстуальности в его повести «Дьявол», предвосхитил виртуальное будущее литературы.
The story The Devil by L. Tolstoy has traditionally been interpreted by the Russian literary scholars in two contexts. They either see the writer’s personal experience or they interpret it as a religiously motivated moral and ethical warning that it is vital for a man to resist the devil’s temptations. At least, I have not managed to find any other different approaches to interpret L. Tolstoy’s story in the open sources.
The aim of this paper is to analyze and interpret the story The Devil by L. Tolstoy by means of the structural-semantic and structural-functional methods, taking into consideration such a rare artistic phenomenon as the double end, the existing fact of which has not received any professional evaluation and appropriate interpretation in literary studies.
Due to the suggested approach, the conclusions are made that the double end of the story under analysis could not happen by chance.
First, telling the story of Yevgeny Irtenev, the author turns to an obvious device of withholding, hence the real reason, the hero’s irresistible lust for Stepanida, which drives the main character to act, is demonized and transmitted to the female protagonist obtaining a mystic character.
Second, comparing the story The Devil with the novel The Story of O by P. Réage, one can see another double end linked with sexual problematics but with the difference that in the novel by the French writer, this problematics is not concealed but, on the contrary, exhibited.
Third, the non-randomness of the double end is affirmed by the fact that, demonizing the lust which overtook the protagonist of the story, L. Tolstoy like P. Réage frees this lust from necessity or determination. Due to the fact that the story happened to have two ends, the sexually motivated Irtenev’s story acquires at least ambivalent, ambiguous, or, in the terms of poetics, non-linear character which, by definition, tends to hypertextuality in case the latter is understood as “a form of brunching or responding text” (T. Nelson).
Abiding by the suggested approach, the story by L. Tolstoy can be interpreted as an experimental literary work where breaking the traditional composition structure of the text, on the one hand, is determined by tabooed, i.e. sexual, problematics, which made the author resort to demonization of the latter. On the other hand, the writer opted for the artistic non-linear, alternative end of the story told. The story happened to be potentially hypertextual which, taking into consideration historical technological circumstances, should be identified rather as a proto-hypertextual one.
Thus, the original genius of L. Tolstoy foresaw the virtual future of fiction with the proto-hypertextuality phenomenon in the story The Devil.
Фразеологізми української мови на позначення дій, вчинків, поведінки людини (на матеріалі прози закарпатоукраїнського письменника Мирослава Дочинця)
Ukrainian Phraseologisms Denoting Human Actions, Deeds, and Behaviour (on the Base of the Transcarpathian Ukrainian Writer Myroslav Dochynets’s Prose)
Стаття присвячена вивченню фраземіки у прозі сучасного закарпатоукраїнського письменника Мирослава Дочинця. Вперше проаналізовано найвагоміші лінгвокультурологічні особливості фразеологічних одиниць на позначення дій, вчинків, поведінки людини, зафіксованих у художніх творах зазначеного автора.
Актуальність теми дослідження зумовлена потребою подальшого опрацювання в українському мовознавстві питань, пов’язаних із вивченням індивідуально-авторського фразеовживання, посиленням в україністиці інтересу до діалектної фразеології української мови, відсутністю ґрунтовних досліджень, присвячених вивченню художньої мови зазначеного закарпатоукраїнського прозаїка. З’ясовано, що cаме діалектна фразеологія найкраще відтворює суспільний досвід, звичаї, обряди, особливості менталітету мовців, які проживають на Закарпатті.
Відібраний фактичний матеріал опрацьовано за допомогою описового методу для виділення тематичних груп фразеологізмів. Метод контекстуального аналізу використано для з’ясування функціональних і стилістичних можливостей фразем у прозових творах Мирослава Дочинця. Описовий метод уможливив теоретичне узагальнення результатів дослідження, систематизацію дібраного матеріалу. Для уточнення семантики фразем використано метод компонентного аналізу.
У матеріалі дослідження виокремлено близько 600 фразеологічних одиниць. Досліджено розвиток фразеологічного значення, що дало змогу встановити, як їхні універсальні закономірності, так і суто національну (регіональну) специфіку. Автор констатує, що фразеологічні одиниці, зафіксовані у художніх творах, мають яскраве експресивно-емоційне та оцінне забарвлення, вони надають тексту образності. Фраземи виразно та влучно характеризують ознаки, дії, які можна застосувати до багатьох конкретних фактів мовлення. Мовний стиль творів – феномен, результат невтомної творчої діяльності письменника.
Спостережено, що, характеризуючи персонажів чи їхній стан, Мирослав Дочинець часто використовує компаративні фразеологізми. Вживання фразем допомогло письменнику відтворити колорит рідного краю, розкрити характери, позитивні та негативні вчинки героїв, фізичний та емоційний стан персонажів, яскраво та оригінально відобразити їхнє живе мовлення.
Унаслідок проведеного дослідження доходимо висновку, що фразеологічні одиниці, функціонуючи у художніх творах Мирослава Дочинця, виконують важливу інтенсифікаційну роль, зокрема, виступають виразними репрезентантами традицій, звичаїв, побутових реалій, характерних для закарпатців. Авторські видозміни (структурні, образно-смислові) значною мірою розширюють функціональне поле таких висловів.
The aim of this paper is to describe the phraseologisms in the prose by the Transcarpathian Ukrainian writer Myroslav Dochynets. The most important linguocultural peculiarities of phraseological units denoting human actions, deeds, and behaviour fixed in the works of arts by the above-mentioned author have been analyzed for the first time.
The topicality of the study is determined by the need of further elaboration on the issues in Ukrainian linguistics related to the studying individual phraseologisms used by authors of literary works, the increase of interest to dialect phraseology in the Ukrainian language, the lack of thorough studies dealing with texts written by the above-mentioned Transcarpathian Ukrainian prosaist. It has been claimed that it is dialectal phraseology that best of all reproduces the experience, customs, rituals, and mental peculiarities of native speakers living in Transcarpathia.
The collected empirical material has been elaborated by means of the descriptive method for distinguishing thematic groups of phraseologisms. The method of contextual analysis has been used for ascertaining functional and stylistic possibilities of phraseologisms in the prose by Myroslav Dochynets. The descriptive method enabled the theoretical generalization of the results achieved in the study and the systematization of the selected material. The method of componential analysis has been used for specifying the meaning of phraseologisms.
Approximately 600 phraseological units have been extracted from the empirical material. The development of phraseological meaning has been under investigation, which enabled ascertaining both their universal regularities and national (regional) specificity. The author claims that phraseologisms fixed in the works of art have a vividly expressed emotional and assessing colouring, lending picturesqueness to the text. Phraseological units characterize signs and actions vividly and neatly, which may be applied to a great number of concrete facts of speech. The style of the works is a phenomenon, the result of the writer’s untiring creative activities.
It has been observed that describing characters and their state, Myroslav Dochynets often uses comparative phraseologisms. Their use helped the writer to recall local colouring, to reveal tempers, positive and negative deeds of the characters, physical and emotional state of personages, and vividly and originally express their spoken tongue.
As a result of the study, a conclusion is drawn that phraseological units functioning in the works of art by Myroslav Dochynets play an important intensifying role, in particular, they appear as expressive representatives of traditions, customs, and everyday realia typical of Transcarpathians. The author’s modifications (structural, picturesque, notional) expand the functional field of such expressions to a large extent.
Функційно-семантичне поле категорії імператива в публіцистичному дискурсі: проблеми визначення структури та опису
The Functional-Semantic Field of the Imperative Category in Journalistic Discourse: Problems of Structure Definition and Description
Запропоноване дослідження функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю дає змогу встановити значення імперативності на кожному з кіл поля в українській мові. Фокус нашої уваги спрямовано на інвентаризацію та зіставлення конституентів на рівні лексики, морфології і синтаксису, які належать до організації функційно-семантичного поля імператива публіцистичного дискурсу.
Визначено структуру поля імператива (ядро, приядерна частина, ближня та далека периферії), його організацію та кількісне наповнення його ярусів. Визначено особливості парадигматичної структури та реалізацію лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.
Мета нашої роботи передбачає комплексний аналіз структурної організації функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному дискурсі, вивчення його організації та кількісного наповнення його кіл.
Потребує докладного вивчення типологія функційно-семантичного поля імператива в сучасній українській мові. Схарактеризовано парадигматичну структуру та лексичні, морфологічні й синтаксичні засоби функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.
У статті для відбору та інвентаризації фактичного матеріалу використано описовий метод із прийомами наскрізного виписування та систематизації. Джерельна база дослідження − 5000 одиниць. Її формують імперативні одиниці, зафіксовані в публіцистиці останніх років, інтернет-виданнях. На різних етапах дослідження використано статистичні методи для побудови репрезентативної вибірки дослідження, зокрема кількісних підрахунків – для вивчення відсоткового співвідношення основних шарів функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю.
Проаналізований ілюстративний матеріал дав змогу докладно викласти, обґрунтувати авторську концепцію щодо унаочнення польової структури імператива публіцистичного дискурсу, систематизації та виокремлення різноманітних засобів репрезентації, встановлення основних та допоміжних засобів експлікації імперативності, що утворюють польову структуру імператива в публіцистичному дискурсі.
Результати дослідження підтверджують, що в нашому дослідженні найбільш повно репрезентовані ядерні форми імператива (форми 2-ої ос. одн. та мн.), які формують центр та прототипове значення поля імператива в публіцистичному дискурсі, а найменш уживаними є форми спільної дії, що виражають каузацією дії 2-ої і 1-ої особи імператива. Вони формують приядерну структуру, активно розвиваються й змінюються.
The study of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style makes it possible to define the meaning of imperative on each circle of the field in the Ukrainian language. The papers focuses on the inventory and comparison of constituents at the level of lexical units, morphology, and syntax, which belong to the structure of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse.
The structure of the imperative field (core, core part, close and far peripheries), its organization and quantitative filling of its levels were determined. The characteristic features of paradigmatic structure and the functioning of lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style were identified.
The purpose of this work involves a comprehensive analysis of the structural organization of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse, the study of its structure, and the quantitative content of its circles.
The typology of the functional-semantic field of imperative in the modern Ukrainian language requires detailed research. The paradigmatic structure and lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of imperative in journalistic style were described.
The paped uses a descriptive method for the selection and inventory of actual material with the techniques of end-to-end writing and systematization. The source base of the study consists of 5,000 units. It comprises imperative units recorded in journalistic writings in recent years, and also online publications. At different stages of the study, statistical methods were used to construct a representative sample of the study, in particular quantitative calculations were applied to study the ratio of the main layers of the functional-semantic field of imperative in journalistic style.
The analyzed material made it possible for the authors’ concept of visualizing the field structure in question to be disclosed in detail and substantiated, it helped to systematize and separate various means of representation, establish the main and auxiliary means used to explicate the imperatives that form the field structure of the imperative in journalistic discourse.
The results confirm that within this research, the most highly represented are core forms of the imperative (forms of the 2nd person singular and plural), which form the center and prototype value of the imperative field under consideration, while the forms of joint action causation expressed by the 2nd and 1st person imperative are used the least. They form a near-core structure, actively developing and changing.
Функціювання лексики на позначення стихійних явищ в українській мові XVІ–XVIII ст.
The Functioning of the Vocabulary Designating Natural Disasters in the Ukrainian Language in the 16th–18th Centuries
Дослідження особливостей функціювання лексики на позначення стихійних явищ, виконане на матеріалі писемних пам’яток української мови ХVІ–ХVІІІ ст., дає підстави стверджувати, що генетично аналізовані номени цієї тематичної групи праслов’янського походження. Одиничним випадком представлено запозичення з польської мови пожога. У задекларований період відбувається активне поповнення групи лексики на позначення стихійних явищ за рахунок входження в неї лексичних одиниць з інших тематичних груп, зокрема метеорологічної лексики, та розвитку в цих словах унаслідок семантичних зсувів нових значень, що репрезентують загальне поняття «стихійне явище». Аналізовані лексеми демонструють один вид системних відношень – синонімічні.
За структурою в аналізованих писемних текстах виявляють активність однослівні найменування, з’ясувати відповідну семантику яких допомагає контекстуальне оточення. Часто автори творів послуговуються кількаслівними найменуваннями, до складу яких входить іменник та прикметник (зазвичай це атрибутиви великій, лютий чи форми найвищого ступеня порівняння превеликіе, прежестокій, що експліцитно вказують на високий ступінь описуваного явища).
Прикметно, що для реалізації семи ‘повінь’ автори залучають віддієслівний іменник потоп, що в досліджуваний період поступово починає втрачати релігійну та набуває світської семантики. Києворуську традицію продовжує номінація цього явища дієслівно-іменниковим або прикметниково-іменниковим словосполученням.
Основним репрезентантом семи ‘посуха’ слугує атрибутив сухий, який у досліджуваних пам’ятках уживається виключно в описових конструкціях, субстантивний компонент яких – лексема на позначення пори року (весна, літо, осінь).
Сему ‘холод’ в аналізованих писемних текстах реалізують лексеми холод і мороз, ужиті в повноголосній формі та ускладнені квантитавними формами прикметників для репрезентації ступеня стихійного явища. Саме в реалізації цієї семи спостерігаємо суб’єктивний підхід до оцінки явища.
Лексема сніг у багатьох контекстах реалізує синкретизовану семантику – ‘атмосферні опади’ та ‘стихійне явище’. Чітке уявлення про стихійне явище дають контексти, у яких автори послуговуються додатковим атрибутивом-кваліфікатором великий. Зрідка роль додаткового кваліфікатора виконує прислівник зі значенням кількості, ускладнений іншим прислівником зі значенням міри і ступеня.
У семантичній структурі номенів на підставі метафоричного перенесення відбувся розвиток переносного значення, що засвідчують сучасні лексикографічні праці. Більшість однослівних найменувань успадкувала нова українська мова, де вони продовжують функціювати без зміни основного лексичного значення.
The study of the peculiarities of the functioning of the vocabulary designating natural disasters performed on the basis of written monuments of the Ukrainian language in the 16th–18th centuries allows us to state that the genetically analyzed lexemes in this thematic group are of Proto-Slavic origin. The only exception is the borrowing пожога from the Polish language. The vocabulary designating natural disasters was actively completed due to the inclusion of lexical units from other thematic groups including meteorological vocabulary and the development of new meanings in these words because of semantic shifts representing the general concept of ‘natural disasters’ during the declared period. The analyzed lexemes demonstrate one type of systemic relations: synonymous.
One-word names show activity according to the structure of the analyzed written texts. The contextual environment helps to find out the corresponding semantics of them. The authors often use multi-word names which include a noun and an adjective (they are usually the adjectives великий, лютий or forms of the highest degree of comparison превеликіе, прежестокій, which explicitly indicate a high degree of the described disaster).
It is noteworthy that the authors use the verbal noun потоп for the realization of the seme ‘flood’, which gradually started to lose its religious semantics and acquired a secular meaning in the period under study. The Kievan Rus’ tradition is continued by the nomination of this disaster by a verb–noun or an adjective– noun word combination.
The main representative of the seme ‘drought’ is the adjective сухий, which is used exclusively in the descriptive constructions in the studied monuments, the substantive component of which is a lexeme to denote a season (весна, літо, осінь).
The lexemes холод and мороз realize the seme ‘cold’ in the analyzed written texts. They are used in their full-vowel forms and combined with quantitative forms of adjectives to represent the degree of the natural disaster. A subjective approach to the assessment of the disaster is observed in the implementation of this seme.
The lexeme сніг in many contexts implements syncretized semantics: ‘precipitation’ and ‘natural disaster’. A clear idea of the natural disaster is given by the contexts in which the authors use the additional qualifier великій. Occasionally, the adverb with the value of amount combined with another adverb with the value of extent and degree performs the role of an additional qualifier.
As evidenced by modern lexicographic works, the development of a figurative meaning occurred in the semantic structure of nouns on the basis of metaphorical transfer. The present-day Ukrainian language inherited most of the one-word names, which continue to operate without changing their basic lexical meaning.
Abstract
What do Dezső Kosztolányi and Jorge Luis Borges have in a common ? There are both short stories’ writers and translators who wrote essays on the art of the translation. Moreover they tried to put the problems of translation into fictions. We propose first to study the different translation theories of these two authors. The second point concerns the analysis of two short stories: “Gallus” from Kosztolányi’s Kornél Esti cycle and “El enigma de Edward Fitzgerald” from Borges’ complete works because Gallus and Fitzgerald, the main characters, are translators; in fact, the thought of translation is not only present in the theory, but could be elaborated through fictional texts.
Abstract
Scholarly publication of folk riddles in Hungary started in the mid-19th century. Among the early sources was the first classic collection of Hungarian folktales, Eredeti népmesék [Authentic Folktales], compiled by László Arany, which includes a separate chapter comprising 54 riddle tales. Manuscripts related to this publication were found in the Hungarian Academy of Sciences among other collections from the 19th century and identified in the 1960s as having been recorded by members of the Arany family. The manuscripts contain all the riddles published by László Arany, along with 25 riddle texts that remained unpublished. Comparison of the two sources reveals the editing process: the selection and arrangement of the material, along with the text modifications applied by László Arany. The first part of this article consists of a few terminological notes on tales and riddle tales in 19th-century Hungary, followed by the description of the riddle material in the manuscripts associated with the Arany family. In the second part the author presents in more detail the editing process which shows a far higher degree of conscious editorial attention than other publications of folk riddles in the period.
Abstract
Few studies have explored the relevance of metrical structures in segmental processes. This paper shows that Dagbani (Gur, Ghana), has a prosodic word dominating a trochaic foot which licenses segmental processes and phonotactics. The foot is the domain for marked vowels and unmarked consonants. The prosodic word regulates the sequencing of syllables of different degrees of sonority and weight within a word. The Optimality Theoretic analyses make use of classical metrical theory and prosodic principles used in defining the prosodic word in stress languages to highlight the typological relevance of these principles and the prosodic universality of these metrical structures.
Abstract
This paper investigates the historical development during the past three centuries of the English suffix -en, used to create denominal adjectives (e.g. golden, silken), focusing on words that have remained in the language until the present day. We specify a way of calculating the rate of loss of the suffix and apply this to different lexical items involved in this process. Finally, we explore the roles of word frequency and collocations, in order to shed some light on how these factors relate to the loss of a linguistic form.
Abstract
This paper summarizes the first partial results of economic anthropological research conducted in the Swabian settlement of Mezőfény (Romanian: Foieni) in Satu Mare County (Romania). The aim of the research is to describe the livelihood and income-earning strategies among agricultural production groups in local society and to interpret different forms of economic adaptation (individual, household and community level) in the settlement within the context of the post-socialist transformation from a planned to a capitalist market economy.
Abstract
Japanese self-addressed questions (SAQs) are either marked with SAQ question particles (i.e. kana, yara) or marked with modals daroo or desyoo. The present paper argues that the pragmatic profile of Japanese SAQs should not be limited to solitary contexts. The paper presents an experiment examining whether daroo-ka/desyoo-ka can be perceived as SAQs in the accompanied contexts. The results of the experiment indicate that Japanese SAQs can be felicitously uttered in the presence of a second (socially higher) person. Apart from the experimental study, this paper also presents a pilot study of comparing daroo-ka questions and plain information-seeking questions (i.e. those without daroo-ka) in urgent situation contexts. The preliminary results shed light on the fact that Japanese native speakers interpret daroo-ka questions as canonical questions in the performance of indirect speech acts.
The paper puts forward a new interpretation of the problematic word btol that is sparsely attested in Old Tibetan sources. The philological analysis is supported by a lexicological survey of potential cognates; taken together these allow us to sketch the word family of btol, and thus to better understand the underlying semantics of the word. It is argued that the term denoted a rite within a funeral ceremony; to be specific, the rite of exposure of the deceased’s body before it was interred. In order to contextualise the rite and to assess its cultural significance, this paper also discusses certain funeral customs of later periods.
This paper argues that the standard etymology of Vedic bravi ‘to say, to speak, to tell’ from Proto-Indo-European *mleu̯h2 - ‘to speak’ (and its connection with Avestan mrao- ‘to say, to speak’) cannot be upheld, since it is based on an irregular consonant change that cannot be independently motivated and explained. As an alternative, two different PIE verbal roots will be proposed, *melH-u- → mleu̯H- ‘to say, to speak’ and *bleu̯h2/3 -‘to speak or to call’, that provide phonologically and semantically regular bases for the words involved.
This paper deals with an edition of a newly identified fragment of the Uṣṇīṣavijayā Dhāraṇī in Old Uyghur from Turfan, which is preserved in the collection of Museum für Asiatische Kunst (Museum of Asian Art) in Berlin. The fragment basically represents the dhāraṇī part of the Uṣṇīṣavijayā Dhāraṇī in Old Uyghur script. The fragment is compared with the parallel Old Uyghur fragments that also include the dhāraṇī section and are preserved in the Berlin Turfan collection. The transcription and transliteration of the work is given. Its versions in other languages are compared to explore differences between the texts. Finally, a reconstructed text is presented.
This paper suggests a morphological, syntactic, and semantic analysis of the active participle in Ugaritic. The formally ambiguous cases are interpreted by taking into account the syntactic and semantic properties of explicit cases. The syntactic usages of the participle are the attributive phrase, the substantivized attributive phrase, the agent-noun, and the circumstantial participial phrase. The semantic analysis points at explicit verbal properties of some participial phrases in Ugaritic: they can denote a stage-level predicative core acquiring episodic interpretations and attaching temporal arguments. I hypothesize that the prototypical context for the development of the predicative participle (sporadically attested in the language of Ugaritic prose and consistently in later Northwest Semitic languages) is a participial phrase that suggests stage-level episodic interpretation and assigns subject that is co-referential with the main-clause subject.
This article examines a fragmentary Christian text from Turfan written in Uyghur which contains an embedded Syriac magical text intended to be used for corralling a horse. Aft er giving a transcription and translation of the Syriac passage and setting it in its literary context, including the role of amulets and other magical texts in the history of Syriac Christianity, the article discusses the angelic name Saraqael found in the Syriac extract, in an effort to trace the origins of the text. Excurses are given on the book of I Enoch and the Book of Giants, the first because the angelic name is found in it, the second because of its connections with the Aramaic and Central Asian cultural zones. The article then examines another text where the angelic name occurs, the Pishra de-Rabbi Ḥanina ben Dosa, before discussing possible links to other Syriac amulets and incantation bowls.
Located on the northern shore of the Black Sea, Odessa is one of Eastern Europe’s great cities. Much has been written about its history. Most of these studies were written from the Russian imperial perspective, and so the city’s Turko-Tatar period has been neglected. The present article attempts to shed light on this period of Odessa’s history, drawing mainly on Ottoman chronicles and archival documents. The predecessor and nucleus of the city was the Karakermen redoubt (palanka), which was built by Mengli Giray Khan I in 1495. Karakermen was destroyed as a result of recurrent Cossack raids in the mid-16th century. Although the Ottomans had intended to revitalise the city by rebuilding the redoubt during the last quarter of the 16th century, this project would be realized only in 1764 with the emergence of the town of Hocabey.
This note discusses the reading, the meaning and the history of two Mongolic words, šawa ‘bird of prey’ and čala ‘stone’ of the Kitan language written in the second of the two writing systems of the Kitan Liao Empire, the assembled, or composite, or as commonly called, ‘small’ script.
5. századi településrészlet és temető Nyíregyháza határában. Csorda-Páskum II., M3-58. lelőhely
Settlement and cemetery from the 5th century AD in the vicinity of Nyíregyháza (Site M3-58), Hungary
Nyíregyháza határában 2009–2011 során egy temető és egy településrészlet került feltárásra, melyeket a régészeti adatok alapján egyazon népesség használt az 5. század közepén – második felében. A szórt szerkezetű település közelében létesített, 24 síros temetkezőhely olyan temetőtípust képvisel, amely eddig nem volt ismert Északkelet-Magyarországról. Leletanyagában megjelennek a hun korszak és az azt követő évtizedek reprezentatív tárgytípusai, köztük változatos viseleti elemek, üvegpoharak és egy 5. századi ezüstpénz is.
Burials without bodies•
The symbolic burials of the Carpathian Basin and the Lower Danube region during the Late Neolithic and Copper Age
Testek nélküli temetkezések•
A Kárpát-medence és az Al-Duna vidék szimbolikus temetkezései a késő neolitikum és a rézkor idején
A szimbolikus temetkezések az európai neolitikum és rézkor jellegzetes objektumai. Annak ellenére, hogy a kutatás hagyományosan úgy értelmezi őket, mint azon emberek jelképes sírjait, akik az otthonuktól távol lelték halálukat, más értelemzési módok is lehetségesek. Célszerűbb talán úgy tekinteni rájuk, mint a temetkezési szokásrendszerekben létező, komplex üzeneteket hordozó jelenségekre. Összetett szerepük jobb megértésének céljából a cikk 139 szimbolikus temetkezést elemez részletesen.
Early medieval finds from the delta of the Don – an attempt at identifying the earliest group of the masque type belt mounts in the Eastern European steppe
Kora középkori leletek a Don deltájából – Kísérlet a Kelet-európai sztyeppéről származó maszkos veretek legkorábbi csoportjának meghatározására
A cikkünk középpontjában az állítólag Belovode (Rosztovi terület) határában előkerült leletek állnak. A leletegyüttesből származó öntött maszkos veretek formai szempontból a tárgytípus legkorábbi horizontjába tartoznak. Hasonló övszerelékek a Dontól keletre eső sztyeppén, illetve a Volga–Urál régióból ismertek. Ezek alapján egy észak–déli kereskedelmi/kommunikációs út rekonstruálható.
Egy középső vaskori leletegyüttes Mezőzomborról, Északkelet-Magyarország
A Middle Iron Age assemblage of finds from Mezőzombor, NE Hungary
E cikkben egy 2018 őszén, Mezőzombor-Békás-érről előkerült bronztárgyakból és borostyángyöngyökből álló együttes kerül bemutatásra. A lelettípusok tipokronológiai elemzése alapján, a Kr. e. 7. század 2. felére és a Kr. e. 6. század elejére keltezhetők. A különféle tárgyak analógiái arra utalnak, hogy ékszerekként, a ruházat dekorálására szolgáltak, az egyes leleteken látható viseleti nyomok alapján nem eltemetésre készítették az együttes elemeit. Eredeti kontextusuk bizonytalan, de valószínűsíthető, hogy egy temetkezés mellékleteiként kerültek a föld alá.
Follow the Rivers?•
Group identity, interactions and the role of rivers in late Hallstatt southern Pannonia
Folyók mentén?•
Csoportidentitás, interakciók és a folyók szerepe a késő Hallstatt-kori dél-pannoniai régióban
Jelen tanulmány célja annak vizsgálata hálózatelemzési szempontok érvényre juttatása mellett, hogy a Kárpát-medence délnyugati régiójában a késő Hallstatt-időszak közösségei közötti interakciókat és kommunikációt milyen módon befolyásolták és szervezték a térség nagyobb folyói.
A helyi lakosság továbbélése Pannoniában a településszerkezeti változások tükrében – előtanulmány
The continuity of the local population in the light of the settlement structures and network – a preliminary paper
A késő vaskori és a pannoniai kora római falvak településein gyakran előforduló veremházak kapcsán az objektumtípus és a települések továbbélésének lehetőségét vizsgálja a tanulmány. A La Tène D-kori falvak római kori vicusokká való átalakulása többtényezős, amelyen keresztül a romanizáció folyamata is nyomon követhető.
A kerámiaedények formázásának technológiai vizsgálata: Áttekintés a módszertan alapjairól és alkalmazásáról
Technological analysis of ceramic fashioning: A review of the methodological basis and their application
A kerámiaedények formázásának technológiai vizsgálata egy antropológiai megközelítésű kutatási módszer, mellyel feltérképezhetők a kerámiaegyüttesek mögött húzódó készítési tradíciók és szociális mechanizmusok. Jelen tanulmány rövid áttekintést nyújt a metódus alapjairól, valamint bemutat néhány alapvető, fazekaskorong nélküli formázási technikát és ezek lehetséges azonosítási nyomait a régészeti leletanyagban.
Középtávú régészeti stratégia•
Vitaindító gondolatok a magyar régészet jelenéről és jövőjéről az ELTE BTK Régészettudományi Intézetéből
A régészeti örökség megmentése és feltárása, eredményes feldolgozása, gondos megőrzése és hatékony továbbadása érdekében 2019 őszén Maróth Miklós, az Eötvös Loránd Kutatási Hálózat elnöke, egy középtávú Régészeti Stratégia elkészítését kezdeményezte. Az ELTE BTK Régészettudományi Intézetében született jelen javaslat az elméleti keretek rövid felvázolásával kísérli meg összefoglalni a magyar régészet előtt álló lehetőségeket és legfontosabb feladatokat. A magyar régészetet az elmúlt évtizedekben az ellentmondásos és kapkodó törvényalkotás, a változó és mindinkább romló feltételekkel működő intézményi háttér határozta meg, amely a régészet jelentős presztízsvesztéséhez vezetett. A múlt történetileg hiteles rekonstrukciója érdekében a jelen írás a magyar régészeti örökség gondozásának feladatait a nemzetközi kutatás kihívásainak figyelembevételével határozza meg mind a feltáró és feldolgozó munka, mind a múzeumi megőrzés és bemutatás, az állami feladatvállalás, mind pedig az egyetemi oktatás és a közösségi továbbadás területén. A szerzők írásukat vitaindítónak szánják, és várják a régészeti örökség sorsáért aggódó szakemberek és művelt polgárok véleményét.
