Browse our Arts and Humanities Journals
Discover the Latest Journals in the Field of Arts and Humanities
Arts and Humanities journals’ primary focus is on presenting theoretical and empirical research in these respective fields. The main goal is to encourage educational research and connect academia to the scientific community. Researchers and scholars need to share their research findings with others to help better understand and act on the ongoing social changes in the field. The Arts and Humanities journals aim to provide a platform for everyone who shares a common interest in these fields and to group all the latest field findings in one place.
Arts and Humanities
Abstract
Four problems in Lucr. 6.9–23 are discussed: The paradosis possent in 11 is defended against Lachmann's posset, the humanist emendation corda instead of transmitted cordi is corroborated by referring to the context of the passage, and instead of Munro's sine ulla replacing the evidently corrupt querelis in 15 the palaeographically more plausible neque illis is proposed, restoring the beginning of 16 to the completion of the parenthesis pausa <es>t qu[]in fes[so]s cog<a>t saevire querelis, whereas the passive cog(e)i of Cippellarius, leaving the accusativus cum infinitivo without clear subject and object, is rejected.
Abstract
For centuries, Banská Štiavnica (Schemnitz, Selmecbánya) – like the mining towns of Lower Hungary – was a multicultural (predominantly German, Slovak and Hungarian) settlement, economic and commercial centre. The different cultures did not live in isolation, but crossed each other, creating ever-changing relationships, which can be explained by the constant exchange of inhabitants. The paper will examine how Slovak and Hungarian literary texts closely linked to the city reflect the mixing and interaction of cultures. Using transcultural perspectives and the conceptual framework of transcultural literary studies, it analyses not only contemporary but also 20th-century novels that pay particular attention to issues of identity, multilingualism and cultural permeation.
Part of the paper is focused on the local and cultural identity of the selected authors, because Banská Štiavnica as a specific place of the meeting of cultures is a defining chronotope, the birthplace or temporary home of many important novelists, poets and literary scholars, and the experiences associated with the town can often be found in their works. The lecture further focuses on anthroponyms in the novels under study, as it suggests that the hybridity of identity is also reflected in the protagonists' choice of names. By analyzing the novel's spaces, it characterizes forms of translocality. Travel is a defining and recurrent motif in the selected novels, so the lecture also addresses the issue of mobility: how displacement in space enables personality to keep moving, how identity is formed by the juxtaposition of the self and the stranger at the intersection of different cultures.
Paryż oraz francuska recepcja polskiej literatury i kultury na łamach Wiadomości Literackich (1924–1939)
Paris and French reception of Polish literature and culture in the pages of Wiadomości Literackie (1924–1939)
Wiadomości Literackie (1924–1939), były najbardziej prestiżowym polskim periodykiem okresu międzywojennego, prezentującym zarówno rodzimą jak i zagraniczną literaturę i kulturę. Jego rola w kształtowaniu życia literackiego w Polsce była podobnie ważna jak czasopisma Nyugat (1908–1941) na Węgrzech. Oba periodyki były otwarte na zachodnią literaturę, w tym także na literaturę francuską. Wiadomości Literackie, których trzon stanowiło środowisko warszawskich skamandrytów, w wyglądzie zewnętrznym wzorowały się na tygodniku paryskim Nouvelles Littéraires. Od niego też zapożyczyły tytuł. W referacie przedstawione zostały wybrane artykuły, które ukazały się na łamach polskiego czasopisma i odnosiły się do paryskich wydarzeń oraz francuskiej recepcji polskiej literatury i kultury. Zdawały relacje z sukcesów polskich spektakli na scenach paryskich i prezentowały wystawy polskich malarzy. Na uwagę zasługują relacje z Międzynarodowej Wystawy Sztuki i Techniki w Życiu Nowoczesnym z 1937 roku, w których Polska także brała udział. Paryż w felietonach Wiadomości Literackich był także tłem wydarzeń historycznych/politycznych, które miały miejsce we Francji. Autorzy, zgodnie z założeniem pisma, które, podobnie jak Nyugat, zapowiadało swoją apolityczność, starali się unikać jakichkolwiek deklaracji i subiektywnych komentarzy. W artykułach z drugiej połowy lat trzydziestych dało się jednak wyczuć napięcie, związane z wizją zbli-żającej się wojny. To, że tematyka francuska dość często gościła w Wiadomościach Literackich zawdzięczano m. in. temu, że związany ze skamandrytami Jan Lechoń był attaché kulturalnym Ambasady Polskiej w Paryżu w latach 1931–1940. Paryż stał się także na krótko miejscem, z którego, z chwilą wybuchu II wojny światowej, wydawano emigracyjne numery Wiadomości Literackich. Redaktor naczelny – Mieczysław Grydzewski – po opuszczeniu Polski kontynuował tam redagowanie periodyku pod nazwą Wiadomości Polskie, Polityczne i Literackie. Jaki był Paryż lat dwudziestych i trzydziestych XX wieku? Z artykułów, jakie pojawiły się na łamach polskiego czasopisma wynika, że był świadkiem wielu ważnych wydarzeń literackich, kulturalnych. Poprzez swoje umiędzynarodowienie, otwarcie na inne kultury, stał się miejscem jeszcze bardziej fascynującym i ciekawym dla tych, którzy go odwiedzali i przedstawiali to w swoich reportażach. Na pewno w sercu Polaków w pierwszej połowie XX wieku, podobnie, jak i w innych okresach, stolica Francji zajmowała bardzo ważne miejsce.
Из наблюдений над работой В. И. Шерцля «Z oboru jazykozpytu» (1883): лексикологический и этимологический аспекты
From observations on the work of V. I. Šercl Z Oboru Jazykozpytu (1883): Lexicological and etymological aspects
Автор уже обращал внимание на русскоязычные труды русского и чешского лингвиста XIX века В. И. Шерцля (1843–1906). Сегодня он рассмотрит некоторые примеры из книги Шерцля написан-ной на чешском языке: «Z oboru jazykozpytu» («Из области языкознания»; Praha, 1883). Особенно автора статьи будет интересовать этимологическая сторона исследования и латышские лексемы в сопоставлении со славянским материалом.
Работы В. И. Шерцля были опубликованы задолго до появления Словаря избранных синонимов американского индоевропеиста К. Д. Бака (Buck 1949). Шерцлем, по сути, предложен опыт словаря синонимии (правда, без должной систематизации фактов, но Шерцль и не преследовал такой цели). В книге «Z oboru jazykozpytu» Шерцль по различным тематическим группам и многочисленным подгруппам представляет типологию разного рода слов (например, звукоподражательных), излагая словарный материал более чем на 500 страницах. Этимологизируя, Шерцль приводит данные как индоевропейских, так и неиндоевропейских языков.
Далее автор статьи укажет на некоторые этимологические версии Шерцля, которые подтвержда-ются современной наукой.
Латышск. kuņa связано с и.-е. обозначениями собаки (см. Шерцль 1883: 30; см. также Георгиев 1958: 46–47: «эти названия [собаки] восходят к звукоподражательному корню *keu- ‘кричать, выть, лаять’»; Karulis I, 391: связь со звукоподражательным латышск. kaukt, которое на стр. 53 рассматри-вается Шерцлем как ономатопоэтическое /правда, ошибочно напрямую с русск. кукушка/).
По Шерцлю (стр. 37), cūka ‘свинья’ связано с русск. диал. чуха как звукоподражание (однако см. Karulis I, 183, где латышск. лексема связывается с и.-е. *keu-: *kū- ‘выть, кричать’, т. е. cūka по сравнению с чуха можно считать более древним звукоподражанием, ср. лит. čiùk! – čiūkà и русск. чух! – чуха).
Латышск. dzērve ‘журавль’ звукоподражательное (Шерцль 1883: 50; Karulis I, 249: «На основе и-е. *ger- для обозначения резкого птичьего крика»).
Латышск. šķaudīt ‘чихать’ звукоподражательное (Шерцль 1883: 157; см. также LEW: 74). Латышск. raudāt ‘плакать’ звукоподражательное (Шерцль 1883: 162; Karulis II, 106: «В основе *reu- для звукоподражания»).
Латышск. диал. ūpot ‘кричать как сова, филин’ звукоподражательное (Шерцль 1883: 165; Karulis II, 455: «В основе звукоподражание птичьему крику»).
Латышск. runāt ‘говорить’ звукоподражательное (Шерцль 1883: 204; Karulis II, 137: «В основе и.-е. *reu-: *ru- для звукоподражания … с суффиксом -nā-»).
Латышск. īgt ‘досадовать, злиться’ связано с ономатопоэтической лексикой, передающей стон, вздох, крик (Шерцль 1883: 226; ЭССЯ VI, 68: родственно праслав. *ęga и лит. èngti ‘душить, давить, теснить, мучить’; LEW: 10).
Итак, в работе В. И. Шерцля «Z oboru jazykozpytu» находятся примеры из латышского языка, эти-мологизация которых совпадает с данными современной науки и предпринята задолго до появле-ния словаря Мюленбаха-Эндзелина.
„Brevity is the Courtesy of Ballet Poets”
Ballet – Music – Criticism in Vienna and Budapest, with Particular Reference to Eduard Hanslick's Critiques
Abstract
The study examines the critical reception of Josef Bayer's ballets Die Puppenfee [The Fairy Doll] and Sonne und Erde [Sun and Earth], focusing on their premieres in Vienna and Budapest. In the late 19th century, the German-language press in Budapest delivered scathing reviews of Die Puppenfee, drawing parallels with Handel's contemporary criticisms, which condemned the prevalence of dull works and fairy-tale productions on the stage. Despite these critiques, the ballet was far from dismissed, as Die Puppenfee was performed over 800 times in Vienna until 1999. However, music critics, while not entirely ignoring the ballet, remained distant towards the genre. Eduard Hanslick provided a possible explanation for this, asserting that in the reception of musical works—an idea applicable to ballet as well—the aesthetic aspect is merely one factor, and often not the most significant: the success of a work often lies in how it reflects the spirit of the times. The study further explores the contrasting ballet critiques in the Viennese and Budapest press, highlighting the visual-centric nature of Hungarian ballet and the lack of literary-driven, high aesthetic quality librettos that could inspire more sophisticated ballet music.
Галломанія в російськомовних творах Григорія Квітки-Основ’яненко
Gallomania in the Russian works of Hryhorii Kvitka-Osnovianenko
Явище, пов’язане з надзвичайною захопленістю Францією, її населенням, французькою мовою, культурою, мистецтвом, звичаями тощо, яке у ХVІІІ столітті охопило майже всю Європу, отримало назву «галломанія» від назви кельтських племен галлів, які населяли територію Франції дві тисячі років тому. Ця пристрасна повага до всього французького, що виражалася у бажанні всіляко на-слідувати французів та звеличувати їх над іншими народами, процвітала у вищих прошарках єв-ропейського суспільства епохи Просвітництва. Для дворян галломанія була також засобом відме-жовування від інших прошарків суспільства. Пізніше вона в багатьох випадках перетворилася на галлофобію, тобто нетерпимість, ненависть і засудження усього французького.
В українській літературі ХІХ століття зображення галломанії тогочасного суспільства зустрі-чається нечасто, що пояснюється відсутністю вищих верств суспільства та традиційним сільсь-когосподарським укладом життя українців, а також тогочасним пришвидшеним розвитком нової української літератури.
Зображення галломанії в українській літературі початку ХІХ століття відбувається через її засуд-ження, викриття негативних наслідків захоплення Францією та усім французьким, і найповніше розкривається в творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, в його російськомовних творах: в сати-ричних епістолярних нарисах Письма к издателям (1816), Письма к Лужницкому старцу (1822) та в комедії Приезжий из столицы, или суматоха в уездном городе (1827).
У статті на підставі згаданих творів подається аналіз викриття галломанії, що переростає в галло-фобію і торкається найрізноманітніших сфер тогочасного життя.
У викритті та засудженні галломанії в творах Григорія Квітки-Основ’яненка найважливіше місце посідає мова. Рівень володіння французькою мовою виконує одночасно й образотворчу функцію як позитивних, так і негативних персонажів із промовистими іменами. Жодний негативний персонаж не володіє належним чином французькою мовою, але намагається навіть своєю рідною мовою гово-рити з французьким акцентом, або не спілкувалися рідною мовою взагалі.
Виховання та освіта молоді є наступною сферою викриття галломанії в творах Квітки-Основ’я-ненко шляхом протиставлення державних інститутів та закритих, приватних, створених іноземця-ми пансіонів, в яких вихователями були переважно французи, але абсолютно відсутнім було уяв-лення про те, якими якостями має володіти вихователь. У промовистих іменах власниць пансіонів закодована повна характеристика створених у дусі галломанії навчальних заходів.
В епістолярному циклі Письма к издателям Фалалей Повінухін проходить тернистий шлях від восхваляння галломанії до ствердження запеклої, абсурдної франкофобії.
Abstract
In my paper I analyze contemporary works of children's literature in which linguistic choices as well as the alternating and mixing of languages in the narrative play particularly important roles. Such children's books either present the same narrative in alternating languages or switch between multiple languages within a single narrative. Examples include the string of children's stories Benőke és Hanga. A kétnyelvű testvérek – Benőke a Hanga. Dvojjazyční súrodenci [Benőke and Hanga. The Bilingual Siblings] (2021) by Diána Marosz and Lucia Molnár-Satinská, which relates the same plot side by side in Hungarian and Slovak, or the children's crime story Winter-vakáció. Nyári kaland Pöstyénben [The Winter's Vacation. A Summer Adventure in Piestany] (2021) by Ágnes B. Mánya, which also contains sections in Hungarian, Slovak, English, German and Latin. In my analysis, I focus on interpreting the function of using multilinguality and opting for the use of a certain language, and also on exploring the effects the mixing of languages and multilinguality can have on the decoding of the narrative.
This article aims to reconstruct the relationship between the poet and literary critic Vladislav Felicianovič Hodasevič (1886–1939) and the city of Paris, where he spent the final years of his life. The French capital was his ultimate residence as an émigré and the primary centre of Russian emigration following the 1917 Russian Revolution. Hodasevič’s status as an émigré, along with his time in Paris – where he settled permanently in 1925 after wandering across the European continent – profoundly influenced the final phase of his literary career and ultimately led him to cease writing poetry.
Hodasevič emigrated to Europe with his third wife, the poet Nina Aleksandrovna Berberova (1901–1993), in order to escape the repressive policies and cultural environment of the newly formed Soviet Union, which regarded art merely as a tool of propaganda and systematically silenced artists who either did not support the regime or avoided political themes in their work. However, Hodasevič never fully adapted to the European literary and social scene, of which Paris was one of the most prominent representatives. Indeed, as Western culture itself faced the threats of modernity and the violence of emerging political powers, the European cultural landscape only heightened the poet’s sense of rootlessness and pessimism.
Having fled the “darkness” of the Soviet regime, Hodasevič found himself trapped in the “European night.” Evropejskaâ noč (European Night) is, in fact, the title of his last collection of poems, published in Paris in 1927 as part of the collection Sobranie Stihov (Collection of Poems). In this work, he underscores the impossibility of writing poetry in modern Europe.
To fully explore Hodasevič’s relationship with Paris, the first part of this article provides a brief account of his life in Europe, highlighting the difficulties that ultimately led him to abandon poetry. The second part examines some of the most significant poems he wrote in Paris and its suburbs. Many of these are included in Evropejskaâ noč, while others, composed between 1925 and 1938, were published posthumously.
Through a thematic analysis of the most significant examples, it becomes evident that the poems written during Hodasevič’s émigré period vividly reflect the stylistic evolution marking the final phase of his poetic career. These poems represent his last attempt to reconstruct his identity after the trauma of emigration fractured his self-image, conveying his despair, loss of faith in art, and profound inability to adapt to Western customs and values.
