Browse our Arts and Humanities Journals
Discover the Latest Journals in the Field of Arts and Humanities
Arts and Humanities journals’ primary focus is on presenting theoretical and empirical research in these respective fields. The main goal is to encourage educational research and connect academia to the scientific community. Researchers and scholars need to share their research findings with others to help better understand and act on the ongoing social changes in the field. The Arts and Humanities journals aim to provide a platform for everyone who shares a common interest in these fields and to group all the latest field findings in one place.
Arts and Humanities
Abstract
Since the end of the 18th century, when knowledge and awareness of the linguistically related Hungarian and Finnish language started to spread in both language speaking communities, several different forms of social, political and cultural relations have encouraged members of the two societies to learn each other's language. Knowing the language of the partner community has meant deeper insight into its cultural, social, and public life, and it has been a key to understanding each other better. This research aims at answering the question of what motivates adult language learners to study Hungarian as a foreign language in present day Finland. The study focusses on adult education and university education as study environments. The research methodology mixes qualitative and quantitative methods and is empirical in nature. The theoretical background is based on research on motivation for language learning, particularly on Zoltán Dörnyei's model about components of foreign language learning motivation, and on the context of the history of social and cultural relations between Finland and Hungary. The results show that elements of the Dörnyei model surface within the answers of the research participants and can be further grouped according to categories related to those of Dörnyei.
Лики города: цикл Париж Максимилиана Волошина и Записки Мальте Лауридса Бригге Райнера Марии Рильке
The faces of the city: Maximilian Voloshin’s cycle Paris and Rainer Maria Rilke’s The Notebooks of Malte Laurids Brigge
Целью статьи является сравнительный анализ поэтики цикла Париж Волошина и романа Рильке Записки Мальте Лауридса Бригге с точки зрения восприятия Парижа. Компаративистская тема Волошин–Рильке впервые ставится в русском литературоведении.
Вводная часть статьи посвящена краткому обзору биографии двух поэтов (с особым акцентом на их пребывании в Париже в начале века) и параллельным явлениям их жизненного и творческого пути.
В основной части статьи сначала предпринимается разбор лирического цикла Волошина. В сти-хотворениях рассматриваются такие аспекты, как их строфика, богатство красок и динамичность изменений цвета и светотени в импрессионистичном представлении города, смены времен дня и года, приемы феминизации Парижа, выражение сакральности, семантика концовки стихотворе-ний, анаграмма, а также лирические сюжеты в их последовательности. В результате анализа можно утверждать, что стихотворения воплощают разные эмоции лирического субъекта от любви к го-роду и любованием разными его «ликами» через плененность городом до жажды освобождения из-под его власти в финале цикла.
Во второй части статьи волошинскому противопоставляется восприятие города самим Риль-ке и его романным героем Мальте Лауридсом Бригге, молодым датским поэтом, которому Рильке придал автобиографические черты. Приметы города с точки зрения Мальте и настроение его запи-сок можно назвать почти без исключения гнетущими. Однако вести записи он чувствует себя вы-нужденным, и в описании всего виденного и пережитого, без отбора и украшения, он усматривает терапевтический потенциал. Он видит в Париже нищету, болезни и одиночество людей, он сам оди-нок. Его записки составляют роман новой формации, фрагментарный сюжет которого скрепляется лейтмотивами (это прежде всего страх, смерть, книги и творчество). Из описаний Парижа пером Мальте, которые временами можно определить как импрессионистические, вырастают экспрессив-ные повествования о людях и размышления, предвосхищающие экзистенциализм. Парижские впе-чатления преобладают в первой части романа, а впоследствии постепенно вытесняются мотивно связанными с ними воспоминаниями о детстве и историческими или библейскими сюжетами. В ро-мане выделяется образ часто вспоминаемой героем матери, которая рано умерла, а также фигуры женских персонажей из временного пласта детства.
По завершении анализа романа вкратце говорится о теме Парижа в поэзии Рильке (двух поэтов сближает их пристрастие к сонету) и о возможной тематической группировке этих стихотворений.
После подведения итогов компаративного анализа автор статьи задается вопросом о возможно-сти встречи Волошина и Рильке в Париже либо об их знакомстве с деятельностью друг друга. Этот вопрос закономерен в виду русофильства Рильке, общности хронотопа в биографии двух поэтов и наличия потенциальных посредников. На основе источников ответить утвердительно на вопрос о встрече пока не представляется возможным, а стихотворений Рильке (вернее их перевода) Воло-шин касался в своей корреспонденции гораздо позже. Рильке же, как пока кажется, не упоминал Волошина.
Abstract
In his paper the author deals with the antique sources concerning the Boii in the Carpathian Basin before the Roman conquest. Strabo as the most important source on the history of the Boii does not confirm the total extinction of the tribe either. It seems that their territory north of the Danube was evacuated under Augustus, probably 6 AD (latest 19 AD). Boiohaemum was only a part of the Boian territory occupied later by the Marcomanni.
A tanulmány a Vaticanus Graecus 163 jelzetű kéziratot tárgyalja. Bár korábban több kutató is vizsgálta, a kódex teljes sorsa máig ismeretlen, számos margójegyzetének is csupán egy részét publikálták. Nemcsak a benne megőrzött szövegek, hanem kodikológiai és paleográfiai sajátosságai révén is rendkívül összetett kulturális termék, ami egyértelműen indokolja a részletesebb elemzést. A tanulmány tehát alaposan bemutatja a kézirat történetét, feltár több, eddig publikálatlan margójegyzetet, illetve közli Theodóros Skutariótés bizánci történetíró egyik töredékének új, mértékadó szövegváltozatát annak filológiai elemzésével együtt.
A tanulmányban vizsgált töredék (leltári szám: N 4224, Champollion n° 24, CC 243) egy érdekes, publikálatlan darab a Louvre Egyiptomi Gyűjteményében, amelyet a múzeumi kollégák eredetileg egy bútorpanel töredékeként azonosítottak („panneau de meuble [?, fragmentaire]”). A darab kézbevétele és vizsgálata a múzeum raktárában lehetővé tette számomra, hogy (1) meghatározzam a tárgy pontos típusát, (2) összeállítsam az európai múzeumokban fellelhető corpusát, (3) összegyűjtsem a rajta ábrázolt motívum egyiptomi és Egyiptomon kívül ismert párhuzamait, (4) megmagyarázzam a motívum jelentését, (5) megkíséreljem rekonstruálni a tárgy fizikai állapotának változásait, és (6) felderítsem a darab dokumentált történetét XIX–XXI. századi, papíron és elektronikusan hozzáférhető múzeumi és levéltári források felhasználásával.
A tanulmányban amellett érvelek, hogy a Gen. et Corr. I. 1 „helyes kezdet”, eredeti része a mű érvelé-sének. Ez ellentétes Jacques Brunschwig értelmezésével, aki szerint a Gen. et Corr. I. 1 „hamis kezdet”. Két érvet adok, hogy ez miért nem lehet így. Egyrészt a monizmus és pluralizmus összehasonlításából Aristotelés azt a következtetést vonja le, hogy a minőségváltozást nem lehet hypokeimenon nélkül megmagyarázni. Nem adható a keletkezésről olyan elmélet, ami egyáltalán mindenféle hypokeimenont kizár a változásokból. Másrészt Aristotelés azért elemzi Empedoklés elméletét, mert talál nála olyan szempontokat, amelyek hasznosak lesznek a saját keletkezéselméletében. Amikor Empedoklés amellett érvel, hogy az elemek az egységből keletkeznek, akkor egy minimális hypokeimenon segítségével próbálja megmagyarázni a keletkezést, azaz valami jelen van a keletkezés minden lépésekor, de ez nem ugyanaz az entitás. Ettől teljesen különböző módon a minőségváltozás hypokeimenonja szubsztanciálisan ugyanaz marad. Ez lesz az alapja Aristotelés magyarázatának, és ezt akkor találja meg, amikor Empedoklés elméletét vizsgálja a Gen. et Corr. I. 1-ben. A tanulmány végén két további megjegyzést teszek. Rámutatok arra, hogy Aristotelés nem köteleződik el az első fejezetben az első anyag létezése mellett, illetve, hogy az első fejezet meglepően hasonló a Phys. I. 4-hez. A Gen. et Corr. I. 1 fontos része a műnek, és Aristotelés természetfilozófiai írásainak általában.
A jezsuita Kéri Borgia Ferenc 1738 és 1744 között jelentette meg történeti művét Epitome historiae Byzantinae, majd később Imperatores Orientis címmel. Művében a velencei corpus szövegkiadásai alapján foglalta össze a bizánci történelmet. A tanulmány célja Kéri forrásainak vizsgálata. Kéri 110 auktort idéz név szerint, és közülük legalább negyvenet rendszeresen használ. Kéri egyik célja az volt, hogy felhívja a tudományos közvélemény figyelmét a bizánci szerzők magyar vonatkozású adataira és a középkori Magyarország jelentőségére a kor nemzetközi kapcsolatrendszerében, de a forrásadatok helyes értelmezését csak a bizánci történelem egészének kontextusában tartotta megvalósíthatónak.
Plutarchos De gloria Atheniensium című írásában meglepő kijelentést tesz: a polis, amelyet hadvezérek, és nem történetírók, költők, művészek tettek naggyá és híressé, többet költött színházi előadásokra, Oidipus és Antigoné szenvedéseinek a bemutatására, mint háborúinak a megvívására. Vajon igaz lehet az, amit a chairóneiai állít? Tényleg többe került Athénnak a színház, illetve a színháznak keretet biztosító ünnepi kultúra, mint a hadsereg és a flotta fenntartása, és a különböző hadjáratok finanszírozása? Egyáltalán: komolyan vehetjük Plutarchost, amikor efféle véleményt közöl? A tanulmány, amely a fenti kérdésekre görög történetírók, athéni szónokok és az epigráfiai források tanúságtétele alapján keres válaszokat, Plutarchos álláspontját a klasszikus kori Athén hibrid gazdasági rendszerének tükrében vizsgálja, és utal arra a sajátosságra, miszerint Athénban állami funkciók és intézmények (kultúra, hadsereg) működtetése (részben) a polgárok egyéni hozzájárulásaitól függött.
“Ego malo mihi vitrea, certe non olunt”
Square bottles with stamped base marks along the Pannonian limes
“Ego malo mihi vitrea, certe non olunt”
Hasábos testű palackok a pannoniai limes mentén
Abstract
This paper presents the spatial and temporal distribution of square bottles in Pannonia and their frequency on different settlement types. Although a full catalogue of the relevant finds has not been assembled yet, a wealth of data is nevertheless available on this glass type/form. Also described are several new base marks that have hitherto not been attested in the Roman Empire. It would appear that these mould-blown vessels appeared in Pannonia at the end of the first century, reaching the height of their popularity in the second century, while only a few vessels are known from the late Roman period. In terms of their distribution, the use of these bottles was particularly widespread along the limes, especially around military forts. However, they can also be found in the province's interior, particularly around Baláca. Several of the burial mounds excavated in Transdanubia also yielded vessels of this type. Their use in the province's interior seems to be slightly different, as they are often found in burials. In the settlements along the limes in the Danube Basin, however, they are more likely to have been used in military contexts or as military equipment and not deposited in burials.
Образ жінки у циклі новел Листи з Парижа та Отрывки писем из Парижа Марка Вовчка
The image of a woman in the cycle of novels Letters from Paris and Excerpts from Letters from Paris by Marko Vovchok
Марко Вовчок стала засновницею української феміністичної літератури. З одного боку, це пов’язано з ідеями жіночої емансипації, які широко обговорювалися в Західній Європі того часу, а з іншого – з життєвим досвідом письменниці. У цій статті ми розглянемо обидва питання, а також проаналізує-мо характерні риси типових жіночих образів у циклі оповідань Марка Вовчка Листи з Парижа та Отрывки писем из Парижа. Метою дослідження є довести тезу про присутність еволюції внутріш-нього світу жінки в цих образах.
Оповідання написані Марко Вовчок в епістолярному стилі. Вони відображають її думки, спосте-реження та враження від життя у французькій столиці. Авторка описує побут, мораль, проблеми та соціальні явища, характерні для різних груп тогочасного суспільства, іноді проводить паралелі між життям французів та українців. Через призму повсякденного життя письменниця торкаєть-ся таких глобальних тем, як соціальна нерівність і бідність, духовні цінності та мораль, проблеми буржуазного суспільства. Проте одним із головних мотивів оповідань є доля, роль і місце жінки в суспільстві.
З метою якомога точнішого змалювання характерів персонажів авторка застосовує низку засобів психологізації образів: детальний опис обставин, спостережень за поведінкою та реакціями героїв, реалістичне відтворення прямої мови, оповідь від першої особи, яку веде жінка-оповідач, тощо. Зазначені вище прийоми використовуються для глибокого розкриття як внутрішніх (емоційних), так і зовнішніх аспектів життя героїнь циклу оповідань, якими є жінки різних вікових груп та со-ціального статусу. А це, в свою чергу, дозволяє авторці привернути увагу читача до проблем жіночої емансипації – мотиву усієї творчості Марка Вовчка.
Існує кілька типових жіночих образів. Це образи дівчини, молодої жінки, пані та жінки похилого віку. Вони узагальнені, з притаманними для них проблемами, рисами характеру, життєвими обста-винами та принципами. У статті ми опишемо ці образи та проаналізуємо світогляд кожної з них.
Аналіз персонажів дозволяє зробити висновок, що жінка в романах Марка Вовчка є незалежною, розумною та відповідальною, і завдяки своїй силі духу здатна подолати будь-які життєві проблеми, щоб у зрілі роки передати свій досвід іншим. Сама авторка була вольовою жінкою і своїми творами хотіла привернути увагу до проблеми нерівноправного становища жінок у суспільстві та активно пропагувала ідею емансипації у своїх творах.
