Browse our Arts and Humanities Journals
Discover the Latest Journals in the Field of Arts and Humanities
Arts and Humanities journals’ primary focus is on presenting theoretical and empirical research in these respective fields. The main goal is to encourage educational research and connect academia to the scientific community. Researchers and scholars need to share their research findings with others to help better understand and act on the ongoing social changes in the field. The Arts and Humanities journals aim to provide a platform for everyone who shares a common interest in these fields and to group all the latest field findings in one place.
Arts and Humanities
Abstract
In his paper the author deals with the antique sources concerning the Boii in the Carpathian Basin before the Roman conquest. Strabo as the most important source on the history of the Boii does not confirm the total extinction of the tribe either. It seems that their territory north of the Danube was evacuated under Augustus, probably 6 AD (latest 19 AD). Boiohaemum was only a part of the Boian territory occupied later by the Marcomanni.
A tanulmány a Vaticanus Graecus 163 jelzetű kéziratot tárgyalja. Bár korábban több kutató is vizsgálta, a kódex teljes sorsa máig ismeretlen, számos margójegyzetének is csupán egy részét publikálták. Nemcsak a benne megőrzött szövegek, hanem kodikológiai és paleográfiai sajátosságai révén is rendkívül összetett kulturális termék, ami egyértelműen indokolja a részletesebb elemzést. A tanulmány tehát alaposan bemutatja a kézirat történetét, feltár több, eddig publikálatlan margójegyzetet, illetve közli Theodóros Skutariótés bizánci történetíró egyik töredékének új, mértékadó szövegváltozatát annak filológiai elemzésével együtt.
A tanulmányban vizsgált töredék (leltári szám: N 4224, Champollion n° 24, CC 243) egy érdekes, publikálatlan darab a Louvre Egyiptomi Gyűjteményében, amelyet a múzeumi kollégák eredetileg egy bútorpanel töredékeként azonosítottak („panneau de meuble [?, fragmentaire]”). A darab kézbevétele és vizsgálata a múzeum raktárában lehetővé tette számomra, hogy (1) meghatározzam a tárgy pontos típusát, (2) összeállítsam az európai múzeumokban fellelhető corpusát, (3) összegyűjtsem a rajta ábrázolt motívum egyiptomi és Egyiptomon kívül ismert párhuzamait, (4) megmagyarázzam a motívum jelentését, (5) megkíséreljem rekonstruálni a tárgy fizikai állapotának változásait, és (6) felderítsem a darab dokumentált történetét XIX–XXI. századi, papíron és elektronikusan hozzáférhető múzeumi és levéltári források felhasználásával.
A tanulmányban amellett érvelek, hogy a Gen. et Corr. I. 1 „helyes kezdet”, eredeti része a mű érvelé-sének. Ez ellentétes Jacques Brunschwig értelmezésével, aki szerint a Gen. et Corr. I. 1 „hamis kezdet”. Két érvet adok, hogy ez miért nem lehet így. Egyrészt a monizmus és pluralizmus összehasonlításából Aristotelés azt a következtetést vonja le, hogy a minőségváltozást nem lehet hypokeimenon nélkül megmagyarázni. Nem adható a keletkezésről olyan elmélet, ami egyáltalán mindenféle hypokeimenont kizár a változásokból. Másrészt Aristotelés azért elemzi Empedoklés elméletét, mert talál nála olyan szempontokat, amelyek hasznosak lesznek a saját keletkezéselméletében. Amikor Empedoklés amellett érvel, hogy az elemek az egységből keletkeznek, akkor egy minimális hypokeimenon segítségével próbálja megmagyarázni a keletkezést, azaz valami jelen van a keletkezés minden lépésekor, de ez nem ugyanaz az entitás. Ettől teljesen különböző módon a minőségváltozás hypokeimenonja szubsztanciálisan ugyanaz marad. Ez lesz az alapja Aristotelés magyarázatának, és ezt akkor találja meg, amikor Empedoklés elméletét vizsgálja a Gen. et Corr. I. 1-ben. A tanulmány végén két további megjegyzést teszek. Rámutatok arra, hogy Aristotelés nem köteleződik el az első fejezetben az első anyag létezése mellett, illetve, hogy az első fejezet meglepően hasonló a Phys. I. 4-hez. A Gen. et Corr. I. 1 fontos része a műnek, és Aristotelés természetfilozófiai írásainak általában.
A jezsuita Kéri Borgia Ferenc 1738 és 1744 között jelentette meg történeti művét Epitome historiae Byzantinae, majd később Imperatores Orientis címmel. Művében a velencei corpus szövegkiadásai alapján foglalta össze a bizánci történelmet. A tanulmány célja Kéri forrásainak vizsgálata. Kéri 110 auktort idéz név szerint, és közülük legalább negyvenet rendszeresen használ. Kéri egyik célja az volt, hogy felhívja a tudományos közvélemény figyelmét a bizánci szerzők magyar vonatkozású adataira és a középkori Magyarország jelentőségére a kor nemzetközi kapcsolatrendszerében, de a forrásadatok helyes értelmezését csak a bizánci történelem egészének kontextusában tartotta megvalósíthatónak.
Plutarchos De gloria Atheniensium című írásában meglepő kijelentést tesz: a polis, amelyet hadvezérek, és nem történetírók, költők, művészek tettek naggyá és híressé, többet költött színházi előadásokra, Oidipus és Antigoné szenvedéseinek a bemutatására, mint háborúinak a megvívására. Vajon igaz lehet az, amit a chairóneiai állít? Tényleg többe került Athénnak a színház, illetve a színháznak keretet biztosító ünnepi kultúra, mint a hadsereg és a flotta fenntartása, és a különböző hadjáratok finanszírozása? Egyáltalán: komolyan vehetjük Plutarchost, amikor efféle véleményt közöl? A tanulmány, amely a fenti kérdésekre görög történetírók, athéni szónokok és az epigráfiai források tanúságtétele alapján keres válaszokat, Plutarchos álláspontját a klasszikus kori Athén hibrid gazdasági rendszerének tükrében vizsgálja, és utal arra a sajátosságra, miszerint Athénban állami funkciók és intézmények (kultúra, hadsereg) működtetése (részben) a polgárok egyéni hozzájárulásaitól függött.
“Ego malo mihi vitrea, certe non olunt”
Square bottles with stamped base marks along the Pannonian limes
“Ego malo mihi vitrea, certe non olunt”
Hasábos testű palackok a pannoniai limes mentén
Abstract
This paper presents the spatial and temporal distribution of square bottles in Pannonia and their frequency on different settlement types. Although a full catalogue of the relevant finds has not been assembled yet, a wealth of data is nevertheless available on this glass type/form. Also described are several new base marks that have hitherto not been attested in the Roman Empire. It would appear that these mould-blown vessels appeared in Pannonia at the end of the first century, reaching the height of their popularity in the second century, while only a few vessels are known from the late Roman period. In terms of their distribution, the use of these bottles was particularly widespread along the limes, especially around military forts. However, they can also be found in the province's interior, particularly around Baláca. Several of the burial mounds excavated in Transdanubia also yielded vessels of this type. Their use in the province's interior seems to be slightly different, as they are often found in burials. In the settlements along the limes in the Danube Basin, however, they are more likely to have been used in military contexts or as military equipment and not deposited in burials.
Образ жінки у циклі новел Листи з Парижа та Отрывки писем из Парижа Марка Вовчка
The image of a woman in the cycle of novels Letters from Paris and Excerpts from Letters from Paris by Marko Vovchok
Марко Вовчок стала засновницею української феміністичної літератури. З одного боку, це пов’язано з ідеями жіночої емансипації, які широко обговорювалися в Західній Європі того часу, а з іншого – з життєвим досвідом письменниці. У цій статті ми розглянемо обидва питання, а також проаналізує-мо характерні риси типових жіночих образів у циклі оповідань Марка Вовчка Листи з Парижа та Отрывки писем из Парижа. Метою дослідження є довести тезу про присутність еволюції внутріш-нього світу жінки в цих образах.
Оповідання написані Марко Вовчок в епістолярному стилі. Вони відображають її думки, спосте-реження та враження від життя у французькій столиці. Авторка описує побут, мораль, проблеми та соціальні явища, характерні для різних груп тогочасного суспільства, іноді проводить паралелі між життям французів та українців. Через призму повсякденного життя письменниця торкаєть-ся таких глобальних тем, як соціальна нерівність і бідність, духовні цінності та мораль, проблеми буржуазного суспільства. Проте одним із головних мотивів оповідань є доля, роль і місце жінки в суспільстві.
З метою якомога точнішого змалювання характерів персонажів авторка застосовує низку засобів психологізації образів: детальний опис обставин, спостережень за поведінкою та реакціями героїв, реалістичне відтворення прямої мови, оповідь від першої особи, яку веде жінка-оповідач, тощо. Зазначені вище прийоми використовуються для глибокого розкриття як внутрішніх (емоційних), так і зовнішніх аспектів життя героїнь циклу оповідань, якими є жінки різних вікових груп та со-ціального статусу. А це, в свою чергу, дозволяє авторці привернути увагу читача до проблем жіночої емансипації – мотиву усієї творчості Марка Вовчка.
Існує кілька типових жіночих образів. Це образи дівчини, молодої жінки, пані та жінки похилого віку. Вони узагальнені, з притаманними для них проблемами, рисами характеру, життєвими обста-винами та принципами. У статті ми опишемо ці образи та проаналізуємо світогляд кожної з них.
Аналіз персонажів дозволяє зробити висновок, що жінка в романах Марка Вовчка є незалежною, розумною та відповідальною, і завдяки своїй силі духу здатна подолати будь-які життєві проблеми, щоб у зрілі роки передати свій досвід іншим. Сама авторка була вольовою жінкою і своїми творами хотіла привернути увагу до проблеми нерівноправного становища жінок у суспільстві та активно пропагувала ідею емансипації у своїх творах.
Római érmek és helyi adaptációik Délkelet-Ázsiából
Ismert tárgyak, új megjegyzések
Roman coins and their local adaptations from Southeast Asia: A critical overview with new interpretations
Absztrakt
A Délkelet-Ázsiában előkerült római leletekre a kutatás jellemzően rendkívül leegyszerűsítve csupán luxustárgyakként, esetleg egzotikumokként hivatkozik, a Római Birodalommal gyakran közvetlen kereskedelmi kapcsolatot rekonstruálva, akár egy-egy szórvány tárgy alapján is. Különösen igaz ez a római pénzekre, melyek mindössze rendkívül kis számban jutottak el az Indián túli régiókba, s általában kontextus nélküli szórványok, így tágabb összefüggések levonására nem alkalmasak. Annál nagyobb számban találhatók feltehetőleg helyben készült, római éremképek inspirálta arany- és óntárgyak, melyeket eltérő kivitelük ellenére is előszeretettel kevernek össze a római eredetikkel.
Jelen tanulmányban a néhány római pénz mellett ezek a Thaiföldön és Vietnámban előkerült éremadaptációk kerülnek bemutatásra, kitérve azok funkciójára és népszerűségük lehetséges okaira is.
„Brevity is the Courtesy of Ballet Poets”
Ballet – Music – Criticism in Vienna and Budapest, with Particular Reference to Eduard Hanslick's Critiques
Abstract
The study examines the critical reception of Josef Bayer's ballets Die Puppenfee [The Fairy Doll] and Sonne und Erde [Sun and Earth], focusing on their premieres in Vienna and Budapest. In the late 19th century, the German-language press in Budapest delivered scathing reviews of Die Puppenfee, drawing parallels with Handel's contemporary criticisms, which condemned the prevalence of dull works and fairy-tale productions on the stage. Despite these critiques, the ballet was far from dismissed, as Die Puppenfee was performed over 800 times in Vienna until 1999. However, music critics, while not entirely ignoring the ballet, remained distant towards the genre. Eduard Hanslick provided a possible explanation for this, asserting that in the reception of musical works—an idea applicable to ballet as well—the aesthetic aspect is merely one factor, and often not the most significant: the success of a work often lies in how it reflects the spirit of the times. The study further explores the contrasting ballet critiques in the Viennese and Budapest press, highlighting the visual-centric nature of Hungarian ballet and the lack of literary-driven, high aesthetic quality librettos that could inspire more sophisticated ballet music.
Галломанія в російськомовних творах Григорія Квітки-Основ’яненко
Gallomania in the Russian works of Hryhorii Kvitka-Osnovianenko
Явище, пов’язане з надзвичайною захопленістю Францією, її населенням, французькою мовою, культурою, мистецтвом, звичаями тощо, яке у ХVІІІ столітті охопило майже всю Європу, отримало назву «галломанія» від назви кельтських племен галлів, які населяли територію Франції дві тисячі років тому. Ця пристрасна повага до всього французького, що виражалася у бажанні всіляко на-слідувати французів та звеличувати їх над іншими народами, процвітала у вищих прошарках єв-ропейського суспільства епохи Просвітництва. Для дворян галломанія була також засобом відме-жовування від інших прошарків суспільства. Пізніше вона в багатьох випадках перетворилася на галлофобію, тобто нетерпимість, ненависть і засудження усього французького.
В українській літературі ХІХ століття зображення галломанії тогочасного суспільства зустрі-чається нечасто, що пояснюється відсутністю вищих верств суспільства та традиційним сільсь-когосподарським укладом життя українців, а також тогочасним пришвидшеним розвитком нової української літератури.
Зображення галломанії в українській літературі початку ХІХ століття відбувається через її засуд-ження, викриття негативних наслідків захоплення Францією та усім французьким, і найповніше розкривається в творчості Григорія Квітки-Основ’яненка, в його російськомовних творах: в сати-ричних епістолярних нарисах Письма к издателям (1816), Письма к Лужницкому старцу (1822) та в комедії Приезжий из столицы, или суматоха в уездном городе (1827).
У статті на підставі згаданих творів подається аналіз викриття галломанії, що переростає в галло-фобію і торкається найрізноманітніших сфер тогочасного життя.
У викритті та засудженні галломанії в творах Григорія Квітки-Основ’яненка найважливіше місце посідає мова. Рівень володіння французькою мовою виконує одночасно й образотворчу функцію як позитивних, так і негативних персонажів із промовистими іменами. Жодний негативний персонаж не володіє належним чином французькою мовою, але намагається навіть своєю рідною мовою гово-рити з французьким акцентом, або не спілкувалися рідною мовою взагалі.
Виховання та освіта молоді є наступною сферою викриття галломанії в творах Квітки-Основ’я-ненко шляхом протиставлення державних інститутів та закритих, приватних, створених іноземця-ми пансіонів, в яких вихователями були переважно французи, але абсолютно відсутнім було уяв-лення про те, якими якостями має володіти вихователь. У промовистих іменах власниць пансіонів закодована повна характеристика створених у дусі галломанії навчальних заходів.
В епістолярному циклі Письма к издателям Фалалей Повінухін проходить тернистий шлях від восхваляння галломанії до ствердження запеклої, абсурдної франкофобії.
Abstract
This article will analyze some Estonian examples of increasingly popular contemporary rituals for creating spiritually meaningful ecocultural bonds. As one example, it offers a case analysis on contemporary beliefs and spiritual approaches related to the fly mushroom, providing an overview of shifts in its meaning compared to older folklore. The author will exemplify how the interest in using the fly mushroom for spiritual purposes has triggered a contested public image: practices related to the fly mushroom tend to be called “dangerous” in public discourse but are viewed by the practitioners themselves as a means to achieve a more holistic, spiritual, and healthy self. Thus, negotiated vernacular representations and media rhetoric that involve elements and keywords like ancient wisdom, divinity, intimate embodied connections with nature and self-development on the one hand, and stupidity, alienation from nature, addiction and danger on the other hand will be discussed. As another case analysis, the article scrutinizes the practice of attributing supernatural characteristics to real-life animals or pets and ways of communicating with them for spiritual guidance and wellbeing. The author concludes that rituals for creating or keeping such ecocultural bonds are in line with contemporary trends for experimenting with ritualized life and supernatural meaning-making but also with pursuits for coping better with insecurities and traumas and escaping boredom in the complicated liquid and technologized modern world.
The Chinese perception of Daqin – widely accepted to denote the Roman Empire in pre-6th century texts – has been at the center of scholarly attention for a substantial time now. Nevertheless, the overwhelming majority of previous analyses focused on standard dynastic histories. Besides these texts compiled at the imperial court, however, numerous other sources, including geographical treatises, religious texts, and encyclopedias also mention Daqin, and provide differing accounts of the distant land. Therefore, the present paper provides a comprehensive analysis of these non-dynastic accounts of Daqin including a completely new translation of the Chinese texts and an in-depth comparison of dynastic and non-dynastic accounts providing valuable additions to the previously known picture of Daqin.
The present article aims to analyse and contextualise a poem by Laza Kostić, published in 1865 in the magazine Srbski letopis [Serbian Chronicle] under the title Beseda. Both its title and the definition of its genre – an “allegorical drama without dialogues” – were seen as unusual by its contemporaries, provoking a lively debate in the press. This article attempts to analyse the poem in the context of the ambitions of young Serbian intellectuals to reform radically Serbian self-representation and entertainment in the age of national Romanticism. The paper relates the structure and topics of the poem Beseda to the so-called Serbian beseda [srpske besede] festivities, continuously organised since 1862. These events included music, choral performances, recitations, and dances, their ticket proceeds were donated to charitable goals. This study traces how this genre arrived from Prague through Vienna to Pest and travelled onward to Novi Sad, and other cities within the Habsburg Empire with sizeable Serbian populations.
The textual analysis of the poem focuses on the allegory of Beseda, its meanings and metamorphoses throughout the acts and scenes. The symbolism of the “allegorical drama” connects contemporary music, recitations, and dances from nineteenth-century bourgeois salons with (purportedly) ancient Serbian folk poetry. Beseda, as a fairy or muse, introduces various scenes from mythical medieval history, incorporating female figures of Emperor (Tsar) Dušan’s ‘golden age’, the episodes from the Kosovo cycle and the subsequent downfall of the Branković dynasty. The analysis pays special attention to the tragic figure of Mara Branković and the intertextual parallels with Károly Obernyik’s historical tragedy, Brankovics György. Like many beseda festivities of the 1860s, Kostić’s text promotes the Serbian National Theatre as a crucial Serbian national issue. The poem and the author’s commentary can be seen as part of an intensifying discourse on forms of urban entertainment which are suitable for national self-representation. The paper briefly reflects on this aspect of Kostić’s work, presenting Beseda as a cultural paradigm, which was adopted by the United Serbian Youth movement, one year afterward.
Abstract
I argue that the system of Standard Yoruba vowels and their harmonic behaviour follow directly from the internal structure of vowels assumed in Government Phonology 2.0, a theory which reinterprets aperture (openness) as empty structure. I address a common connection between aperture and [−atr] and propose that while aperture is empty structure in general, [−atr] is a particular position within that empty structure. As a result, both Yoruba vowel harmony as well as other typical limitations of [−atr] (e.g. in high vowels) become derivable. What is more, the same reasoning (and the same solution) can be applied to the representation of consonants, in languages as diverse as French, Swedish, and Arabic, allowing me to unify (at least) aperture, [−atr], lowering, emphaticness, and retroflexion.
Préface
Byzance et l’Occident IX. – Studia Byzantino-Occidentalia Colloque International Collège Eötvös József, Budapest, 20–23 novembre 2023
Abstract
While in Modern Hungarian labial harmony is confined to short front non-high vowels, in Late Old Hungarian some suffixes including non-high long vowels were also able to undergo labial harmony. This paper discusses three of the most widely attested suffixes in question, the ablative, the delative and the elative nominal case suffixes. All the three suffixes were originally grammaticalized from case-marked nouns; their participation in both backness and labial harmony followed on their integration into the morphological structure of host nouns. Their ability to undergo labial harmony was subsequently lost. An explanation is proposed for why they stopped harmonizing in labiality, based partly on the phonological parameters of variation extant in Late Old Hungarian, partly on homophony avoidance in the changing paradigmatic space of the case system.
Abstract
The concept of resilience has been crucial in anthropological community studies over the past two decades. While it is a useful analytical tool, it also has its limitations—many studies on resilience focus on a superorganic entity, the society. By immersing in soft, qualitative data and fieldwork experience, presenting individual life paths and decision-making, anthropologists can gain a better local perspective of what resilience is about. The presentation and transmission of individual choices and intersubjective lifeworlds offer valuable insights into areas that systematic research on resilience often overlooks. In this paper, I argue that it is worthwhile to shift the focus from systemic research to emphasizing individual choices, voices, and life stories in anthropological research on resilience. This shift may gradually imbue the concept of resilience with local concepts and practices. The presentation and communication of individual choices and personal experiences shed light on those areas where systematic research on resilience seems to fall short, marking the beginning of the most exciting part of anthropological research.
Abstract
According to demographic reports, while the marriage rate fell significantly during the pandemic worldwide, this was not the case in Hungary: despite the adverse circumstances, the number of marriages in fact increased, although, at the same time, the number of divorces also rose. What was the reason behind this? Is there perhaps a correlation between the two phenomena? Marriage “fever” during the pandemic, and the rise in the number of divorces, were a direct and indirect consequence of the pandemic and of the recently introduced family loans. The popularity of marriage and, at the same time, the rising divorce rate, and the related social criticism and crisis discourse in particular, triggered reflection on the part of those planning to get married. Engaged couples and newlyweds, contemplating their own marriages, began to formulate and circulate a variety of responses and opinions, albeit with common patterns, about their reasons for marrying and what divorce means to them. Through reinterpretation and innovation, they took concrete steps towards realization and ritualization. Among the main leitmotifs in attempts to reinterpret the meaning of marriage were the duration of marriage, the issue of divorce, and the ideals of individualism and conservatism. In the present paper, I describe marriage and divorce — or rather end-of-relationship — rituals during the pandemic based on the findings of the digital anthropological research (online questionnaires, digital ethnography, and in-depth interviews) that I conducted between 2019 and 2022. My main question concerned the extent to which the practices of reinterpretation and ritualization, observed at both community and individual level, can be seen as instances of community resilience.
Abstract
Resilience, adaptation, survival, endurance, change, transformation, imbalance – these are all responses to crisis situations and social and economic stresses that are increasingly becoming the focus of academic and public interest. The Carpathian Basin is constantly exposed to strong external influences, to which the local communities, households, and individuals must respond in order to regain their balance, or to transition to a new mode of functioning. In the last three to four decades labor migration became one of the most prominent responses to economic and social pressures and a coping strategy. The convertibility of inequalities and resources between different regions is an opportunity for stabilizing the state of insecurity at home. For the last few years, it has been a common preconception in resilience theories that only strong entities are capable of resilience. Recent research shows that resilience and vulnerability are not mutually exclusive; I offer case studies which illustrate this point. I draw on 15 years of fieldwork with Central and Eastern European migrant women working as care workers in Western countries and Israel. These cases show that the experience of vulnerability and the skills and knowledge gained from it contribute to increasing flexibility, adaptability, and learning capacity, and thus practically lay the foundation for resilient behavior. My research also explores the controversial issue in resilience theories of how responsibility is constituted; i.e., whether the idea of resilience is related to the shifting of responsibility from the social classes in power to the vulnerable groups more prone to disequilibrium. In examining foreign women integrated into the low-level segment of the occupational structure, eldercare, I find that if their physical or mental condition deteriorates, and they are on their own, their vulnerability increases, and the disequilibrium resulting from systemic problems can no longer be corrected through individual resourcefulness alone.
Abstract
In this paper I explore the kind of role that herdsman traditions associated with the Great Plain of Hungary (the puszta), a feature also over-represented in Hungarian ethnographic studies, play in the contemporary national consciousness by analyzing the results of a large sample questionnaire survey. I present my topic in its geographic and historical context, primary as reflected in the processes of symbolization and stereotyping during the 19th and 20th centuries. I have concluded that herdsman traditions and, within that, particularly the puszta and its most prominent representative, the region known as the Hortobágy, played an important part in capturing a sense of “Hungarienness” as far back as the 19th century, in the field of auto-stereotypes, hetero-stereotypes and exo-stereotypes alike. This was the result of such a profound process that even 20th century modernization, which in fact swept away the actual traditional lifestyle of the puszta, failed to shake the role that the peasant tradition of the Great Plain played in the field of national symbolization. Tourism, followed by the Hungarian heritage movement, successfully conserved the related cultural elements and shifted the center of tradition to such new areas as the revival movement and experience-consumption (festivals). At any rate, Hungarian society continues to look on the herdsman traditions of the Great Plain as the most authentic source of their national heritage.
Abstract
In the following paper, based on a case study of a specific business sector comprising makers of Hungarian artisanal cheese, I examine the impact of radical changes in the external economic environment on individual economic practices. These changes are often experienced in the form of sudden shocks and crises, over which individuals have little influence. I present the complex situations these individuals face, their efforts to respond, and the potential innovations that may emerge as a result. Based on fieldwork among cheesemakers in Pest, Veszprém, and Baranya counties, the case study presents the complex impacts of two recent crises — the COVID-19 pandemic and the inflation crisis — on the different localities. Focusing on the notion of resilience, I demonstrate the varying responses of the studied cheesemakers to these diverse impacts. The fundamental differences between the two crises allow us to examine important aspects of the functioning of economic practices, including the practical benefits of the strategy of pursuing security and diversification in a crisis situation. The two crises highlighted in different ways the vitally important questions of personal contact and trust in the context of businesses that produce “local foods.” Such aspects represent an important advantage in terms of marketing, and a disadvantage when it comes to pricing. At the same time, the intensifying polycrisis makes the resilience of small-scale farms a key issue for the future.
Abstract
This study examines the impact of the agricultural cooperative currently operating in Csanálos (Urziceni), a Swabian settlement in Szatmár (Satu Mare), on the local economy and society. Agricultural cooperatives played an important role at the beginning of the process of agrarian transformation after the regime change in Romania. Established on a voluntary basis, the successor organizations to the socialist agricultural collectives were able to offset the impoverishment brought about by re-peasantization or forced peasantization during the long transition period, provided a stable financial basis for communities in the difficult periods following the regime change, and, often taking over state responsibilities, represented social cooperation and trust-based social localism. On the other hand, they took advantage of their monopolistic position to hinder the emergence of individual and family farmers. The risk-averse, self-reliant economic model of the cooperatives evokes the self-sufficient organization of peasant farms. Cooperatives can thus be seen as a very specific form of post-socialist post-peasant production system.
Abstract
One important component of our accumulated knowledge about Transylvanian villages is the (partial) autonomy of these villages, understood from a historical perspective, at the level of both households and village communities. Another important component is the marked presence of interhousehold cooperation. Based on this autonomy and cooperation, and their eradication, the present paper argues that social, economic, and political restructuring has made village communities, once heavily reliant on endogenous resources, increasingly dependent on external, exogenous resources. Drawing on research in Transylvanian contexts, mainly in Bahnea/Bonyha and Nuşfalău/Szilágynagyfalu, the paper explores the process of eradication, and its contradictions, by discussing changes in animal husbandry, household management, foraging, and time spent in nature, before placing it in a global context using historical and recent examples. The paper then addresses the question of how all these aspects can be understood in terms of resilience, sustainability, and complexity.
Lateinische, protofriaulische, friaulische Herkunft? Kritische Bemerkungen zur Etymologie vom slowenischen und kroatischen križ ‘Kreuz’
Latin, Proto-Friulian, or Friulian origin? Critical remarks on the etymology of the Slovenian and Croatian križ ‘cross’
Die Darstellung der früheren Etymologien von križ und deren Bewertung haben teilweise überholte Inter-pretationen sprachlicher Erscheinungen, Mangel an sprachhistorisch fundierten Deutungen, Fehlen von grundlegenden Methoden und Prinzipien der Kontaktlinguistik, Vernachlässigung der Ausarbeitung erwähnter Ausgangsformen und unkritische Behandlung chronologischer Fakten gezeigt. Manche, aber nicht alle, dieser Fakten lassen sich dadurch erklären, dass fast alle Aufsätze Wörterbuchartikel oder kurze Teile längerer Abhandlungen sind.
Durch die kritische Prüfung der bisherigen Etymologien von križ und die Betrachtung der Ergebnisse und Methoden in der jüngsten linguistischen und historischen Forschung stelle ich eine andere Etymologie von križ dar. Sie divergiert in mehreren Aspekten von den bisherigen Meinungen.
Da sich die Entlehnungszeit eines Wortes an sich nur auf einen Anfangspunkt bezieht, besagt sie nichts über sein Verhalten in der annehmenden Sprache. Ich habe dagegen auch die Zeitspanne betrachtet, in der sich das entlehnte Wort in der annehmenden Sprache etablierte. Meiner Meinung nach ist eine Zeitspanne von zwei Generationen, d. h. ca. 60 Jahre, dafür genügend.
Der Zeitpunkt der Entlehnung des Stammwortes und dessen Etablierung im Slawischen zeigt zeitlich und räumlich das folgende Bild: 1) Karantanien: 772–832; 2) Istrien: 788–856; 3) Kroatien: 810/820–870/880.
Die abgebende Sprache ist aufgrund des Entlehnungszeitpunkts und Banniards Einteilung das gesprochene Spätlatein der zweiten Periode.
Das Etymon ist entweder /’kroʒe/ oder /’kroze/ (< lat. cruce[m]). Aus Mangel an weiteren historischen und sprachhistorischen Belegen kann Näheres nicht bestimmt werden. Die Annahme der beiden Formen beruht darauf, dass sich in den heutigen friaulischen Mundarten /’kro:ʃ/ bzw. /’kro:s/ finden. Die erste Form (/’kro:ʃ/) lässt sich aus /’kroʒe/, die zweite (/’kro:s/) aus /’kroze/ ableiten.
Die Integration der Etyma umfasst /o/, -/k/- und -/e/.
Die Phonemssubstitution /o/ → /u:/. Das /u:/ verschmolz später mit dem seit Langem existierenden /ɨ/ zu /i/.
Die Integration von /ʒ/ bzw. /z/. Das /ʒ/ wurde ohne Hindernisse ins Slawische, das über dieses Phonem verfügte, integriert. Die Substitution /z/ → /ʒ/ beruht darauf, dass das /z/ als postalveolare Frikative [ʐ] ausgesprochen wurde. Diese wurde von den Slawischsprechern, dessen Sprache über /ʒ/ verfügte, als /ʒ/ interpretiert.
Die zur Zeit der Mission benutzten Sprachen bilden ein sehr spannendes Thema, da die Sprache(n) der Missionare auf die Sprache der lokalen Bevölkerung traf. Am Beispiel des Wortes križ ‘Kreuz’ sollen anhand konkreter Kommunikationssituationen zwischen Missionierenden und Missionierten die Beziehungen und die Abhängigkeiten dieser Sprachen geklärt werden.
Bei genauerer Betrachtung der etymologischen Deutung des Wortes križ in der Fachliteratur erzeigen sich zahlreiche widersprüchliche und bestreitbare Erklärungen. Sie zeigen teilweise 1) überholte Sprachkonzeptionen und deren Methode, 2) nicht genügende Beachtung schon vorhandener bzw. jüngster Ergebnisse im Bereich der Sprach- und Geschichtswissenschaft.
Ziel der vorliegenden Studie ist, die bisherigen etymologischen Erklärungen des Lehnwortes križ zu untersuchen und die Widersprüche und Mängel aufzuheben. Dazu werden auch die Ergebnisse der jüngsten Forschung betrachtet. Dementsprechend wird 1) der Zeitpunkt der Entlehnung, 2) das fremdsprachliche Etymon festgestellt und 3) der Modus der Integration des Lehnwortes in das phonomorphologische System des Slawischen besprochen.
Auf die Untersuchung der Verbreitung von križ in den tschechischen und polnischen Sprachen wird hier verzichtet.
Abstract
This paper observes the regularities of Erzya vowel-consonant harmony through the alternations and lack of alternation in inflectional suffixes. Although Erzya harmony can apparently be analysed in an autosegmental framework as the progressive spreading of a unary feature for palatalisedness and frontness, there are phenomena which are problematic for such an analysis. These are the avoidance of the alternation of sibilants, the cases of regressive assimilation and the behaviour of the inversely alternating suffixes.
Abstract
Csíksomlyó (Șumuleu Ciuc), Romania, has been the home of a Franciscan monastic community for some six hundred years, and the community has been a noted pilgrimage destination since at least the mid-17th century, centered around the miraculous statue of the Virgin Mary. The most important festive day is the Saturday before Whit Sunday. The present paper examines the way in which it is transforming into a place of remembrance in the sense in which the concept was introduced by Pierre Nora. In the first section I describe the location (locus) itself – at once a monastic community, an administrative unit, a cultural center, a traditional votive procession venue and a modern-day pilgrimage destination, as well as a source of inspiration for a whole series of texts.
The second section is a concise summary of the depositories of these memories (memoriae) such as the votive church, Mary's statue, cultic objects and emblems, as well as the history of the origin of the shrine and its powerful symbolic force. Section three goes somewhat further and explores the way in which Csíksomlyó had become a place of national remembrance (locus memoriae nationalis). The concept of the national shrine also has a clerical legal meaning, but in this case we are talking about something else: religious traditions receive a national tint due to the versatile use of their symbols and expressions of national identity become sacralized. The rich and complex phenomenon of a festivity attracting several hundred thousand visitors may be interpreted within the conceptual framework of the ritual community. This concept captures a pre-modern social and mental condition in which the foundations of a community are outlined not by national or kinship dividing lines, nor by power spheres (states), but rituals which are interpreted as going even beyond creeds and denominations and which have the power to shape the lifestyle, social mores and everyday customs and habits of communities and individuals. During Whitsun, participants arriving from every point of the Hungarian-speaking territories come with the wish not merely to profit from an experience community in the social-psychological sense – they also attach themselves, as it were, to the pre-existing traditional ritual community of the Catholic Székely population. National sentiment, now subject to “marketisation processes”, becomes a commodity.
Spirit in a Carafe.
Treasure Hunting Rites of a Castilian Hermit in Early Modern Catalonia
Abstract
In the early modern period, accusations of treasure hunting became increasingly common in Inquisition trials in the Principality of Catalonia. The reason for this shift was the Church's attitude towards judicial astrology, most notably after the bull of Pope Sixtus V, Coeli et terrae creator, was issued. This paper presents the facts and contexts of a treasure hunting trial that took place between 1641 and 1644 at the Tribunal of the Inquisition at Barcelona, with a special focus on various European practices of catoptromancy. Through contemporary parallels, we can see side by side the diversity of divination methods, witness the circulation and reproduction of manuscripts, and the popularization and practical use of an earlier, written body of knowledge.
„Warszawa to ja” – obraz Warszawy w felietonach Doroty Masłowskiej Mam tak samo jak ty (2023)
“Warsaw is me” – The image of Warsaw in Dorota Masłowska’s feuilletons I’m the Same Way (2023)
Celem artykułu jest analiza obrazu Warszawy, jaki wyłania się podczas lektury felietonów Doroty Masłowskiej Mam tak samo jak ty, wydanych w 2023 roku, a publikowanych w „Tygodniku Powszechnym” w latach 2020–2022. W artykule wyodrębnione zostały dwie główne kategorie: topos miasta jako labiryntu oraz topos miasta jako teatru (theatrum mundi). Kategorie te podlegają u Masłowskiej istotnym transformacjom i twórczym aktualizacjom, na przykład labiryntowa struktura nie dotyczy jedynie przestrzeni, ale staje się sposobem opisania czasu. Pisarka otwarcie nawiązuje do toposu świata-teatru, przedstawiając ludzi jako aktorów, jednak twórczo wzbogaca ów topos, podaje w wątpliwość istnienie wyższego porządku, a osiągnięcie harmonii uważa za niemożliwe. Masłowska idzie nawet o krok dalej – wątpi w istnienie jakiegokolwiek reżysera, odpowiedzialność zostaje więc zdjęta z bliżej nieokreślonej wyższej siły i zwrócona ludziom-aktorom, którzy sami muszą dźwigać jej ciężar. Uniwersalna figura labiryntu służy Masłowskiej do pokazania złożoności przestrzeni miejskiej Warszawy, jej palimpsestowej budowy, zawieszenia między przeszłością i przyszłością. Labirynt to już nie tylko labirynt przestrzenny, gmatwanina korytarzy, zaułków i nieznanych dróg, ale to również labirynt zapachów, labirynt splątanych ze sobą dźwięków, kolorów i faktur. Chodząc po Warszawie Masłowska doświadcza szczególnej synestezji, zlania się różnych doświadczeń zmysłowych. Labiryntowość jako cecha przestrzeni zostaje przeniesiona również na inne kategorie – labiryntem staje się czas, chaotyczny, rozbuchany, ułożony w sposób palimpsestowy. Masłowska skrupulatnie i w sposób przemyślany buduje swoją wizję Warszawy. Wykorzystuje znane i powtarzane w literaturze uniwersalne toposy, figury i wyobrażenia, ale jednocześnie z dystansem je interpretuje, nadaje im nowe znaczenia, twórczo je przetwarza. Dotyka najbardziej współczesnej problematyki, dotyczącej np. wyobcowania ludzi w przestrzeni miejskiej podczas lockdownu. Powstaje w ten sposób niezwykle bogaty znaczeniowo obraz Warszawy, będący odzwierciedleniem tęsknot, pragnień i refleksji samej autorki, zapis doświadczenia miasta, które jest zawsze swoje i zawsze obce jednocześnie. Zbiór felietonów Doroty Masłowskiej Mam tak samo jak ty to swoista kronika miasta, miasta będącego w ciągłym ruchu, miasta, które Masłowska stara się okiełznać, zrozumieć, które stara się poznać od podszewki. Podczas swoich peregrynacji po stolicy autorka zrasta się, chcąc nie chcąc, z tkanką miasta, Warszawa przenika ją i inspiruje.
Славянизмы XVI века и первый румынский перевод Библии и сборник поучений (Сибиуское четвероевангелие, 1551–1553 гг.; Няговские поучения, 1563–1568 гг.)
Slavonisms in Two 16th-Century Romanian Printings: The Tetraevangelion of Sibiu (1551–1553) and the Postilla of Niagovo (1563–1568)
Двуязычное славяно-румынское Сибиуское четвероевангелие (Tetraevanghelul slavo-român de la Sibiu) было опубликовано в 1551–1553 годах в Сибиу. По мнению Лайоша Деменя, Сибиуское чет-вероевангелие было переведено в Молдове, а Ион Геце и Александру Мареш считают, что оно было переведено в Южной Трансильвании. Совсем недавно эти две теории были уточнены Иоаном-Фло-рином Флореску. По его мнению, для перевода Сибиуского четвероевангелия, кроме вышеупомяну-тых источников, переводчики также использовали два ранних чешских перевода Библии – Дрезден-скую Библию (Biblia Drážďanská, 1370 г.) и Оломоуцкую Библию (Biblia Olomoucká, 1417 г.).
Фраза λεγεώνα αγγέλων, λεγε⌉να ανγγελ⇓ переводится в румынском тексте как: doosprezece întunerece de ingeri, то есть ‘двенадцать ангелов тьмы’. Очень странным воспринимается в румынском тексте слово întunerece со значением ‘темнота’. То есть, данное место означает ‘двенадцать *темнота анге-лов’. Однако в Дрезденской Библии и Оломоуцкой Библии мы находим следующий текст: i dá mi nynie viece nej dvandácte tem anjelóv / by mi dal ninye wiece nezli dwanadst tem andyelow . Здесь слово tem является эквивалентом слова legion, и в современном чешском языке оно означает то же, что и румынское întunerece ~ întuneric, то есть ‘темнота’. Чешское tma происходит от старославянского τ⇓μα, которое означает ‘легион, толпа, множество, 10 000–12 000 человек’. Однако старославянское τ⇓μα является тюркским заимствованием. Исходное слово (tümän, tümen) в тюркских языках имеет то же значение, что и в старославянском языке. Однако во время, когда было заимствовано слово τ⇓μα, в старославянском уже существовал омоним этого слова, т. е. уже было слово τ⇓μα с точно такой же формой, но с другим значением ‘темнота’. В процессе употребления эти два слова перепутались, и в чешском tma ~ tem утратило значение ‘множество, легион’ и осталось только значение ‘темнота’.
На основании приведенных выше примеров можно сформулировать следующий фундаменталь-ный вопрос: можно ли предположить прямую филологическую связь между текстами в случае схо-жих или тождественных переводческих решений в чешских, румынских, немецких и венгерских переводах Библии, которые были созданы далеко друг от друга во времени и пространстве? В этом исследовании я попытался доказать, что следует предположить, что в Карпатском бассейне в XV– XVI веках существовала общая многоязычная устная библейско-церковная терминология. В от-сутствие письменных переводов Библии священники на церковных богослужениях переводили и объясняли латинские или старославянские библейские тексты для своей аудитории в устной форме. Именно сформированная таким образом устная библейская лексика, возможно, послужила источ-ником и для переводчиков Сибиуского четвероевангелия. Переводчики Сибиуского четвероеван-гелия при переводе старославянского текста, несомненно, опирались на устную традицию. В под-держку этой гипотезы напрашивается еще один аналогичный пример: первый сборник румынских кальвинистских проповедей, опубликованный в Брашове в 1568 году дьяконом Coresi (Cazanie), также был создан в Подкарпатской Руси и позже привезен в Южную Трансильванию с той целью, чтобы напечатать его.
Abstract
We argue that traditional breaking of the historical long vowels in the predecessor of Southern Standard British English (e.g. Wells 1982, 213ff) is in fact ongliding to (or prevocalisation of) r in jr/wr which has been ongoing starting with (at least) Middle English, continued into Early Modern English and Southern Standard British English. It can be captured as prevocalisation of pharyngeal r before j/w-final diphthongs in terms of gestural phonology, producing sequences like fijər fear, fejər fare. This schwa-like onglide to r allows us to look at Middle English from a different perspective, from the point of view of a ‘tug of war’ between the long monophthongs and diphthongs (inherited from Old English, to which we can add Old French and Norse words) with identical stressed peaks (e.g. ij tile vs iː life, nice; uː shower vs uw power, etc.). This resulted in a merger favouring a diphthongal basis in the southern varieties of Middle English (as opposed to its northern counterparts, in which a monophthongal basis was established), resulting in fire/shower (< Old English fȳr/scūr) having ij and uw, respectively, setting the stage for prevocalisation in jr/wr (merging them with original ijə(r)/uwə(r)). We explore some of the consequences of such a supposition.
«Алмаз горит издалека»: источники и контексты мотивного комплекса из поэмы «Возмездие» Ал. Блока (Новалис, Ницше, Вагнер, Ибсен, Т. Манн)
‘The Diamond Burns from Afar’: Sources and Contexts of the Motif Complex from the Epic Poem Retribution by Al. Blok (Novalis, Nietzsche, Wagner, Ibsen, Thomas Mann)
Исходными пунктами статьи были, во-первых, указания в комментариях на возможные претек-сты поэмы А. Блока «Возмездие», во-вторых, достижения критической литературы касательно тем ‘Ницше и Ибсен’, ‘стихотворение Ибсена «Рудокоп» и роман Томаса Манна «Доктор Фаустус»’, в-третьих, более ранние работы автора по творчеству Блока в контексте сочинений Новалиса, Вагнера, Ницше и Ибсена. В статье дан сопоставительный анализ заключительной части Проло-га поэмы Блока, стихотворения Ибсена «Рудокоп» и его драмы «Юн Габриэль Боркман» на фоне «Кольца нибелунга» Вагнера. В центре внимания стоит мотивный комплекс руды (алмаза) и работы рудокопа, символизирующего поэта, но помимо этого с мотивом подземного богатства соприкаса-ется и один из самых ницшевых героев драматурга – Боркман. Вероятное воздействие философии Ницше на Ибсена, их несомненное духовное родство, обзор чего также дается в статье, кроме того, интерес Блока к отдельным трудам Ницше послужили основой для включения в нашу тематику произведений философа (прозы и стихотворений), которым присущ мотивный комплекс «рудник», «шахта», «копание», «рудокоп», а также родственные «пещера» и «клад» (в связи с последними реле-вантен и «дракон», перекликающийся с «Кольцом нибелунга»). Разбор этих произведений показал, что ницшевский смысл мотивов во многом похож на ибсеновский и предвосхищает блоковский. В качестве еще более раннего претекста стихотворения Ибсена (а возможно, и других рассматрива-емых произведений) проанализировано сочетание минералогической и ботанической символики романа Новалиса «Генрих фон Офтердинген», сравниваются отрезки двух текстов с одними и теми же мотивами. В результате сопоставления выкристаллизовываются как тесные текстуальные связи, так и различия в мироощущении романиста и Ибсена-лирика. В статье впервые в научной литера-туре освещено соприкосновение в мышлении и художественной практике Блока и Томаса Манна касательно таких тем, как кризис гуманизма и наступление нового варварства, стихийность, музыка как космический порядок, романтизм, «возмездие», демонический аспект искусства и т. д. Интереса заслуживает в контексте статьи и то, как Т. Манн писал о триаде Ницше–Вагнер–Ибсен и какие внешние и внутренние связи он нашел в творчестве двух последних. Особое внимание уделено па-рафразу ибсеновского стихотворения в романе «Доктор Фаустус»: и трансформациям по сравнению с оригиналом, и проецируемости лирического сюжета на судьбы романных героев. В итоге статья устанавливает преемственную линию в развитии исходного романтического мотивного комплекса, характер его разветвлений и модификации его символического смысла у рассматриваемых авторов.
In the present paper, the aspect-related part of a long-forgotten Polish descriptive grammar written in French will be investigated. In the light of our historical knowledge, this work by Henri Grappin, professor of Slavic linguistics at École nationale des langues orientales vivantes can be thought-provoking both in terms of the date (1942) and place of its publication (Paris). The part of Grappin’s grammar examined in this paper, which deals with the Polish verbal aspect and its formal exponents, accounts for about 13% of the entire work. The method used by the author, in accordance with which he first reviews the means of verb formation (mainly prefixes and suffixes) and the phonetic alternations taking place during this process, can be considered particularly appropriate from the point of view of language learning. An overview of the meanings of prefixes and suffixes and the presentation of their derivatives formed with base verbs (simplicia) provide a suitable basis for a more detailed description of the Polish aspect system in chapter 22. By talking about the semantic value of prefixes and suffixes, Grappin draws attention to the fact that these morphemes not only have an aspect-marking function, but can also enrich base verbs with various additional nuances of meaning. Grappin does not yet speak here of concepts known in contemporary aspectology, such as boundedness or telicity, but the dual function of prefixes, the difference between aspect and Aktionsart (action mode), perhaps following Agrell’s dissertation, appears clearly in the grammar. In the section on prefixes, it is important to highlight the attention paid to the prefix po-, it seems to be a valid recognition even today that po- is the most homonymous prefix of the Polish language. In the subsection on verbs of motion, Grappin correctly points out the complex relationship between definiteness and indefiniteness as well as aspect, which can be the source of many mistakes for students of Polish as a foreign language. The author deals with iterative, augmentative, delimitative, perdurative and distributive verbs under other names in separate subsections, and points out the essentially conative meaning of imperfective verbs and the resultative meaning of perfective verbs. Although the work under investigation is hardly ever cited in the relevant literature on the topic, its part dealing with the verbal aspect in Polish contains valuable linguistic data that on the one hand may be of interest to aspectologists of our time, and on the other can be utilized in teaching Polish as a foreign language.
В статье приведены в качестве образцов тематически широкого творчества Петефи несколько хорошо известных венгерскому читателю стихотворений вместе с их достоверными русскими пе-реводами. Стихотворение Раз на кухню залетел я… (положенное и на музыку) является настоящим перлом жанровой лирики поэта, написанным в духе народной поэзии. Стихотворение Если ты цве-ток…, написанное в виде цепи метафор, также отличается народной тональностью. Стихотворение Неудавшийся замысел является, собственно, краткой стихотворной новеллой, выражающей глубо-кую приверженность поэта к родной матери. Стихотворение Одно меня тревожит… представляет собой апогей общественно-революционной лирики поэта, написанный в виде грандиозного виде-ния всемирной борьбы народов против тиранов за свободу.
Abstract
In addition to the common concatenative morphological system of Hungarian, there is a smaller portion of word forms that are templatic. These words satisfy requirements on their phonological shape. We here examine constraints on the number of syllables in templatic word forms. We observe that while the vowels in concatenative forms typically harmonize in backness (and in a more limited way also rounding), the vowels in nominal templatic forms often do not. On the other hand, the vowels in verbal templatic forms do harmonize. Furthermore, truncation is applied to satisfy the limit on word size in nominals, but truncation is generally not available as a repair for templatic verbal forms. We model our observations by a subsumption hierarchy of morphological layers: a concatenative layer, a (vowel) harmony layer, and a (stem) integrity layer.
Abstract
This article analyses an article by Simone Weil written in 1937–1938 entitled 'The Iliad or the poem of force'. The aim is to show that Simone Weil's reading of the Iliad is essential for understanding the genesis of her own thought, and in particular of her concept of force, although it appears in other contexts where there is no question of Hellenism, and although other possible inspirations can be identified. On the other hand, he argues that Simone Weil's analyses are highly refined and interesting in their own right, insofar as they highlight essential points of the Homeric text, despite their partiality.
Abstract
Hypereides' In defence of Euxenippus against Polyeuctus upon his indictment for treason was dated by its first editor Churchill Babington to the year 334 BC, while the second editor, Domenico Comparetti, places the possible date of composition almost ten years later, to the period between 330 and 324 BC. According to Comparetti, the orator could only have quoted the expression ‘Molossia is mine’ from the letter of Alexander's mother Olympias to the Athenian people at the time when Olympias was already ruler of the territory in question, i.e. after the death of her brother in 331 BC. This date has been accepted as the factual date of composition for over 150 years, so editors have adapted several emendations and alternative interpretations to this view. This study argues that the speech should be dated to 334/333 BC according to the surviving, clearly interpretable text and that any emendations are therefore superfluous – Churchill Babington was right.
Abstract
The paper discusses the creation of the Chronicle of Morea (Τὸ Χρονικὸν τοῦ Μορέως), the author's intentions and the structure of the work. The endings of the two earliest Greek manuscripts of the Chronicle differ: one continues the story of the Peloponnesian Franks in chronological order, the other ends with a significantly earlier, out-of-place legend of Sir Geoffroy de Briel, of almost 400 lines, a story mentioned thousands of lines earlier in the other manuscript. An overall analysis of the poetic work and the significance and location of this detail suggest that the Chronicle, like the ancient epics, may have been composed of smaller units that were performed as separate pieces. The first half of the paper examines the structure of the Chronicle in detail, exploring what holds the individual units together and for what purpose they were structured as an organic whole. It then analyses the issues of the above-mentioned story, which does not fit the structure: the excerpt contains several folktale motifs, but also parallels with the stories of the antiheroes of the chansons de geste (Crusade cycle). It shows the possible links between the Chronicle and the Old French chansons and how the French literary and cultural tradition influenced the work.
«Не сводя глаз с Парижа»: влияние французского языка на значение книжныж славянизмов на рубеже XVIII и XIX веков
“Feast your eyes on Paris”: The influence of French on the meaning of book Slavicisms at the turn of the XVIII and XIX centuries
В статье анализируются французские кальки в русском языке, включая новогреческий язык в качестве tertium comparationis. Оба языка, русский и греческий, характеризовались тем, что в их распоряжении уже имелся престижный сакральный язык со значительным абстрактным словарным запасом чтобы обновить язык на рубеже XVIII и XIX веков. В случае русского языка речь идет о церковнославянском языке, а в случае греческого языка – о древнегреческом, который охватывал всю античную культуру в дополнение к библейской и византийской лексике, переведенная уже в средние века на церковнославянский язык с помощью калек. Новые понятия и идеи эпохи Просвещения распространились по всей Европе XVIII века на французском языке. Русские, а также новогреческие лингвисты-новаторы-переводчики и писатели стремились приспособить собственный унаследованный от прошлого лексикон высокого стиля к французским понятиям современной эпохи. Это достигалось, в основном, путем кальки, то есть заимствованием значений. В статье сравниваются разные русские и греческие этимологические словари с целью выяснения отношения к калькам в обеих культурах. На основе анализированных примеров можно утверждать, что разные русские этимологические словари относительно единообразны в оценке семантических калек. В отличие от русских словарей, в греческих словарях доля признанных заимствований намного выше. По сравнению со словарем Бабиниотиса, Словарь новогреческого языка (Λεξικό της κοινής νεοελληνικής) фонда Триандафиллидиса склонен видеть большее французское влияние на современное значение древнегреческих слов.
